3. У колі українських літераторів, що мешкали у Празі, скромний і стриманий О. Ольжич (син Олександра Олеся) зовні нічим не вирізнявся. Неординарність його натури – політичного діяча, вченого і поета – ставала очевидною пізніше. О. Ольжич вірив у майбутнє України, вірив, що її час прийде. Прагнув і в особистому залишити після себе слід. Саме з розумінням степу як місця українського індивідуалізму та анархізму єднає О. Ольжич «дух руїни», що є засадничим в українській історії. Для автора українська історія – це «…боротьба двох сил:
конструктивної, що скупчує українську потугу, щоб звернути її назовні, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожеранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною»
-
створюючи поезію О. Теліга ніколи не вдається до імітації чоловічої стилістики. Її лірична героїня сповнена суто жіночою мужністю, яка на відміну від чоловічої має не аполонівський, а діонісійський характер. Поезія О. Теліги наповнює символічними образами гарячого вина, палаючої лампади, сонця і блискавиць та ін., що вже були апробовані в текстах поетів-чоловіків, надаючи їм особливої жіночої сексуальної енергетики.
Відповідь: Якась некоректна назва для твору. "Чому так" що?
Чому так завершилось? Почнемо з того, що у своїй творчості Юрій Винничук використовує прийоми магічного реалізму, тобто за казковим сюжетом приховує реальну дійсність, наділяючи героїв повісті символічним змістом. Враховуючи те, що твір був написаний у 90-х роках, тоді коли сам письменник неодноразово стикався з переслідуваннями КДБ і деякий час навіть носив усі свої рукописи з собою, отримавши прізьвисько "Юрко-чемодан", в образі дракона Григорія він показує роль митця у тогочасному суспільстві, та суспільстві, яке було до цього. Адже сам дракон Григорій - алегоричний образ митця, який підкорився режимові влади, погодившись грати за її правилами. Так, на превеликий жаль, чинили деякі з представників епохи "Розстріляного відродження", адже тих, хто вижив і пішов на компроміс з владою, позбавили права на свободу творчості, дехто з них ніколи не брався до письменства, а твори деяких із тонких та глибоких перетворилися на гімни партії. Те ж саме зробили і з драконом. Його зламали. І смерть його у творі, вона не фізична, це смерть митця у ньому. І чи був у нього вибір? Адже таким же митцем був і Пустельник, автор "Літопису люботинського", щоправда, невідомо, чи хтось про це дізнається? І чи виконав, до речі, свою обіцянку зберегти твори Грицька князь? Князь, який так хотів бути схожим на своїх попередників, перед портретами яких виправдовувався? Хоча й розумів, що вчинив неправильно. Проте йому потрібно було залишити слід в історії, і якщо це не вдалося зробити "недобудованими соборами", то чому б не вбивством дракона? Хоча, знову ж таки, він зрозумів, що одного дракона було замало...
Пояснення:
