У творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі - завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер. У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати. Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни. Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки. Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно. Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здасться, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того - він захоплювався би нею, її вчинком. Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові:
"...Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати". Та й замовкла... Зомлів Марко, Й земля задрижала. Прокинувся... до матері - А мати вже спала!
Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т. Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матері, яка оберігає своє дитя. Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози - сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем. Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа мовчки й думала, чому Ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого - їм бракує вміння любити, бракує материнської любові.
Хлопчик Чарлі хотів потрапити на шоколадну фабрику. Він дивився по телевізору як щастить іншим дітям. Їм випадав квиток на це чудове місце. Чарлі вже не мав надії. Але раптом під упаковкою шоколаду він знаходить ,, золотий квиток ,,. Хлопчик відправився на фабрику зі своїм родичем. Всіх дітей підвів саме їх характер: зазнайство, допитливість, жадібність. Один Чарлі залишився неушкодженим. Саме його тепле серце до йому залишитися звичайною людиною, не викинутим в сміттєпровід, не утопленим в шоколадній річці. Вілі Вонка запропонував Чарлі фабрику, але він відмовився. В кінці Вілі Вонка зустрівся зі своїм батьком і помирився з ним.
Хлопчик Чарлі хотів потрапити на шоколадну фабрику. Він дивився по телевізору як щастить іншим дітям. Їм випадав квиток на це чудове місце. Чарлі вже не мав надії. Але раптом під упаковкою шоколаду він знаходить ,, золотий квиток ,,. Хлопчик відправився на фабрику зі своїм родичем. Всіх дітей підвів саме їх характер: зазнайство, допитливість, жадібність. Один Чарлі залишився неушкодженим. Саме його тепле серце до йому залишитися звичайною людиною, не викинутим в сміттєпровід, не утопленим в шоколадній річці. Вілі Вонка запропонував Чарлі фабрику, але він відмовився. В кінці Вілі Вонка зустрівся зі своїм батьком і помирився з ним.
У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати.
Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни.
Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки.
Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно.
Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здасться, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того - він захоплювався би нею, її вчинком.
Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові:
"...Прости мене! Я каралась
Весь вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку!
Я... я твоя мати".
Та й замовкла...
Зомлів Марко,
Й земля задрижала.
Прокинувся... до матері -
А мати вже спала!
Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т. Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матері, яка оберігає своє дитя.
Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози - сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем. Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа мовчки й думала, чому Ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого - їм бракує вміння любити, бракує материнської любові.