Можна написати такого листа Івану Федорову: Доброго дня, шановний Іване Федоров! Пише вам учениця шостого класу Іванчук Марія. Я дуже вдячна вам за вашу плідну працю. Ви є засновником друкарні, а друкарська справа, як відомо - важкий труд. Я дякую вам за вашу сумлінність та старанність, які вплинули на подальший розвиток східнослов'янського друкарства. З повагою, Марія.
Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину. Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена. Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі. Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.
ДАВНЯ ВЕСНА Тема: Відтворення впливу приходу весни на хворобливий стан поетеси.
Ідея: Возвеличення краси весняної природи, за сприянням якої людина забуває про свою хворобу, самотність.
Основна думка: Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала.
Жанр: Пейзажна лірика. Композиція.
Експозиція: «була весна...».
Зав'язка: Хворобливість і самотність поетеси під час буяння весни. Кульмінація: Радість ліричної героїні з приводу того, що її «не забула» весна.
Розв'язка: Вдячність поетеси весні за її дарунок. Весна для Лесі Українки — це час, коли їй не так болить, це відчуття приливу сил, енергії, прагнення насолоджуватися, радіти від тих змін, які відбуваються в природі.
Дана поезія написана під час хвороби поетеси. ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ..Тема: бажання ліричної героїні вірша стати піснею, яка була б відомою в усьому світі.
Ідея: возвеличення прагнення творити красу і дарувати всім щастя.
Основна думка: пісня допомагає кожному мріяти про щастя, радість, долати життєві труднощі.
Жанр: лірична сповідь. Художні особливості поезії:
Порівняння: «Ясніші, ніж зорі яснії»; «Гучніші, ніж море гучне». ДАВНЯ КАЗКА Тема: Зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту.
Ідея: Уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо).
Основна думка: У пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям.
Жанр: Ліро-епічна соціальна поема-казка. (Від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і Бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.)
Композиція: Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: Знайомство з поетом. Зав'язка: Зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: Конфлікт між Бертольдом і поетом. Розв'язка: Довічне ув'язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують.«Давню казку» Леся Українка написала в 1893 році. На ту пору вона вже була зрілим поетом. Своє місце як митець письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства — серед робітників. У творі йдеться і про роль поета і його творів у суспільному житті. Тому головний герой цієї поеми — поет.
Твір «Давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — в другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». «Мені однаково, чи буду…» аналіз Рік написання: 1847 Літературний рід: Лірика. Жанр «Мені однаково»: Ліричний вірш (медитація). Вид лірики: Громадянська (медитативна). Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину. Віршовий розмір «Мені однаково» — ямб. Тема «Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. Художні засоби «Мені однаково, чи буду…» Епітети — люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора — злії люди Україну присплять, оксиморон — Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі Композиція «Мені однаково, чи буду…» Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «Мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави
Доброго дня, шановний Іване Федоров!
Пише вам учениця шостого класу Іванчук Марія. Я дуже вдячна вам за вашу плідну працю. Ви є засновником друкарні, а друкарська справа, як відомо - важкий труд. Я дякую вам за вашу сумлінність та старанність, які вплинули на подальший розвиток східнослов'янського друкарства.
З повагою, Марія.