М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Значення і актуальність містерії "великий льох"

👇
Ответ:
Містерія «Великий льох» — дуже оригінальний твір, який вирізняється серед інших творів Тараса Шевченка. «Великий льох» — твір насамперед філософський, ідею якого приховано за символічними образами, майстерно змальованими автором. Оригінальними є передусім сам жанр і композиція твору. Містерії були поширені ще до Шевченка і зображували здебільшого картини з життя Ісуса Христа. Але Тарас Шевченко теж звертається до жанру містерії. Напевно, саме в такій формі найкраще було викласти ті філософські думки, які поет прагнув донести до читачів. Цікавою є і композиція містерії: твір складається з трьох частин, у кожній із яких діють три персонажі. У своєму творі Шевченко майстерно поєднав містичне та реальне, створивши таким чином картину суспільного ладу сучасної йому України.Образи першої частини містерії — це душі померлих, яких не пускають до раю через те, що вони якимось чином допомагали катам України. Причому йдеться не про національну зраду, а про незначні вчинки. Одна з дівчат, наприклад, напоїла царевого коня, коли цар повертався після Полтавської битви. Таким чином Шевченко наголошує на тому, що не слід миритися з поневолювачами й катами народу навіть у дрібницях.У другій дії змальовано діалог трьох ворон — української, польської та московської. Кожна з них розповідає про свої «діяння», хвалиться власною підступністю та жорстокістю. Одна з ворон пророкує, що народиться дитина, другий Гонта, який буде відчайдушно боронити свій народ. Усі три ворони вирішують утопити дитину. Ворони уособлюють ворогів, яким чужа мораль, які зреклися свого народу, зреклися моральних цінностей. Аж ось з’являються три каліки-лірники. Це дуже яскраві образи, які символізують сліпе покоління, байдуже покоління, яке ніби не бачить усього, що відбувається навколо.У своїй містерії «Великий льох» за до містичних образів та образів-символів Тарас Шевченко викриває гнобителів свого народу, причому робить це з великою художньою майстерністю, сатирично та емоційно.
4,4(48 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
Диана19371
Диана19371
14.07.2021

Почав писати російською мовою в 1959 р. Перша добірка його віршів побачила світ в 1963 р. в березневому числі московського журналу "Новый мир", головним редактором якого тоді був Олександр Твардовський, - з наступною приміткою: "Леонид Киселев, ученик 10 класса школы 37, г.Киев". "Первые стихи". Того ж року в квітневому числі журналу " Радуга" було надруковано два його короткі вірші. Вірш "Цари" в журналі "Новый мир", в якому десятикласник зневажав особу царя Петра I, ще й посилаючись на Шевченка, викликав у Києві сенсацію, а в Москві серед російської інтелігенції й академічних російських кіл - обурення й протести. Після того молодого поета перестали друкувати в російській радянській періодиці.

4,8(20 оценок)
Ответ:
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
4,7(36 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ