В селі Артема вважали за дивака. Горілки не пив, до церкви його хіба що на налигачі тільки затягнеш, тяжко працював на маленькому клапті землі, що ледве могла прогодувати його сім'ю, а книжки купував. Бувало, на ярмарку люди, спродавшись, і до шинку заглянуть, а він — ні-ні. 1 замість того щоб, як годиться доброму господареві, хильнути чарку-другу й заспівати веселої, він купить на виторгувані гроші книжку з малюнками та так же на неї дивиться, так її рукою гладить, немовби хтозна-яке добро придбав! 1 вдома ввечері потім марно лій переводить, луплячи очі в ту книжку. А для чого то? Не пан же який, не піп, навіть не писар з розправи, а простий собі мужик! Хіба то мужицьке діло книжки читати!.. Головне ж, і до школи малим не ходив, а оповідали, що то п'яниця дяк із сусіднього села за шкалик горілки навчив його на біду літери складати. І ото відтоді Артем — як розуму рішився. І громади став ніби цуратись, усе, знай, сидить у своїй хаті, пучкою по рядках у книзі водить і губами ворушить. Ні, чисто тобі здитинився дядько!.. Проте, коли його жартома питав хто, що він там у тих книжках знайшов, Артем охоче розповідав. І сміялися ж потім люди, переказуючи один одному, як Артем вичитав у книгах, що японці, приміром, збирають по горах пташиний послід і тим послідом землю угноюють, а котрий японець багатіший, так той і оселедцями свою землю здобрює. А найбільше любив про птахів оповідати. І тут же й сам «голос міркував, немовби радився з кимось.
-Доброго дня Андрію Васильовичу. -Доброго дня Надійку. -Як я вас давно не бачила, ви вже так змінилися. -Ой дякую. А ти чому до мене останнім часом не заходиш? Не маєш часу? -Та ні, ми просто переїхали у іше місто,-сказала Надійка. -Я навіть забувалася Вас привітати з Днем Перемоги. -Ой дякую, неочікувано. -Ось, доречі, я вас хочу пригостити апельсинами. -Надіє часи змінюються, а ти все поо мене піклуєся. -А як же ж про вас забути, коли ви мій захисник,-з радістю сказала Надійка. -Можливо, вам необхідна до у хатніх справах. -Та ні, я ще сам впораюся. -Доречі, усі мої друзі передають вам привіт, і бажають вам прожити ще багато літ. -Дякую і ти їм там передавай привіт. -Якщо ви не проти, то ми б хотіли вас Андрію Васильовичу запрости на вечір-зустріч у суботу. -Надіє, я залюбки прийду. -Гаразд, тоді ще побачимось! До зустрічі! До зустрічі Надіє!
Вранці я прокинувся на диво рано - яскраве сонячне світло набридливо пробивалося крізь тоненькі завіси. Невдоволено бурмочучи, я потягнувся, встав з ліжка і почимчикував до величезного вікна. За холодну зиму його рама геть розм'якла та де-не-де пропускала тоненькі потоки холодного вітру. Я давно вже казав мамі, що час поставити нові вікна в будинку, та весь час чув одну відповідь: "в нас немає достатньо грошей". Я вже хотів завішати штори, та мимоволі поглянув у вікно. - Господи, скільки я спав? - скрикнув я. Ще вчора ввечері надворі простелявся невеликий шар снігу, дерева похмуро перекривали сіре небо, а зараз весь сніг кудись зник, небо стало ясне, безхмарне. Біля самого фундаменту яскравіше звичайного світився зеленню мох, чорна земля відблискувала сонячні зайчики своїми калюжами та струмочками. Таке відчуття, наче за ніч природа нарешті згадала, що вже квітень і час влаштовувати весну. Я посміхнувся. - Мамо, ти це бачила? - крикнув я в дверний прохід до сусідньої кімнати. - Що вже трапилося? - спросоння спитав тихий голос. - Йди сюди. Через кілька хвилин мама вже підійшла до мене, засапана, в старому білому халаті, все ще тремтячи від легкої прохолоди. - Мамо, дивись, - показав я їй на вікно. Мама довго зачаровано дивилася на пробуджене подвір'я. Вперше за стільки місяців вона посміхнулася. - Сподіваюся. що з весною і наше життя стане кращим, - сказала вона мені і обійняла. - Обов'язково, мамо. В школу я тоді не пішов - занадто багато справ було в дворі. Весна - це не тільки пробудження всього живого, це ще й численні клопоти. Допомагаючи мамі в садку, розпушуючи землю, я знайшов навіть три проліски. Якщо тато повернеться скоро з війни, я їх йому обов'язково подарую...А він повернеться - я це точно знаю, бо в таку весну не може бути нічого поганого, тільки щастя та радість.
