Не все в этой жизне измеряется в деньгах Лююовь, счастье за деньги не купиш! Успеха в работе, в счастливой жизни! А вообще практически все можно купить за деньги!
Напишіть у відповіді тутСимвол має як загальнолюдський, так і національний характер. Символічною є й назва автобіографічної повісті Михайла Стельмаха. Лебеді, які щороку відлітають на зиму в теплі краї, а потім повертаються, символізують плин життя — пройшов ще один рік. Вони також означають щасливе дитинство, чистоту, відродження. Пригадай, як у першому розділі дід розповідає про цих благородних птахів: «От і принесли нам лебеді на крилах життя... Тепер, внучку, геть-чисто все почне оживати: скресне крига на ріках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю». Ця повість має багато й інших символів, які є однією з могутніх підвалин національної культури. Це і барвінок, і Богородиця, і земля, і чоботи тощо. Спробуй їх розгадати, а їхнє повне тлумачення ти можеш знайти в «Словнику символів» (за загальною редакцією О. Потапенка й М. Дмитренка)
Михайлик – головний герой повісті м. стельмаха «гуси-лебеді летять». це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи, спостерігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. був щедрим, добросердечним, співчутливим, ів жебрачку з дитиною. любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.• «хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ». • «а ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. і люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. і люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. і люблю восени по коліна ходити в листві. коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим». • «та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… і вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…» • «вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався». • мар’яна —> михайлику: «і вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. були бидлом, а тепер — зась! »
