Особливості побудови: Відсутність епічного, перевага ліричного, пройнятого актуальними громадянськими мотивами. В епіграфі до послання (слова з Біблії «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, – лже оце») автор натякає на панів-експлуататорів, які, знущаючись з народу, говорять, що його люблять. Ідейно-художній зміст У своєму посланні Шевченко розвинув ідеї, закладені у творах, написаних у попередні роки, указав на історичне коріння суспільних явищ. Він зіставляє минуле, сучасне, майбутнє. Ліричний герой важко переживає трагізм навколишнього життя, критикує панів, указує їм на інший шлях (лякає жахами революції і закликає припинити знущання з народу). «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля», пише Шевченко, вважаючи, що український народ має всі підстави для формування своєї самостійної держави й культури. У творі має місце діалог між паном і ліричним героєм про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма самодержавства. Правду треба шукати на власній землі, спираючись на свій народ, справжню волю можна здобути тільки шляхом єднання. Шевченко ставить п’ять коротких запитань, натякаючи на те, що історію треба переглянути; «Що ми?», «Чиї сини?, «Яких батьків?», « Ким закуті?», «За що закуті?» Ідея І Значення твору Вплив на формування національної самосвідомості українського народу, осуд байдужості до майбутнього свого народу, утвердження демократичного розуміння Історії України та її культурного процесу.
М. Гоголь Не знайшовши у своєму оточенні позитивних характерів, здатних стати зразками для наслідування, Гоголь звернувся до минулого, до XVI—XVII століть. Майже дев'ять років він писав свою історичну повість "Тарас Бульба", що вийшла 1842 року. У цьому творі відбито епоху героїчної боротьби українського народу за своє національне звільнення. Центром визвольного руху стала Запорозька Січ, організація волелюбного українського козацтва, що знаходилася в середині XVI століття в пониззях Дніпра.Гоголь не приховав ні брутальності моралі, ні "лютості" запорожців, пояснюючи це тим, що час був жорстоким, "коли людина вела ще криваве життя одних військових подвигів і загартовувалася в ньому душею, не відчуваючи людства".Тарас веде життя, повне небезпек. Він здійснює бойові походи і проти турків, і проти ляхів. Нещадно карає польських магнатів за гноблення українського народу: "А Тарас гуляв по всій Польщі зі своїм полком... Багато побив він усякої шляхти, розграбував найбагатші і кращі замки". У повісті показано, як у вогні народної боротьби розпалюється могутнє почуття любові до батьківщини.повісті представлена широка картина народного руху, показано два ворожих табори: український народ і польську шляхту. Твір прославляє Запорозьку Січ, її дух товариства, оспівує прагнення-запорожців до волі, їхню відданість батьківщині. Посилаючись на історичну правду, Гоголь показує, що саме із Запорозької Січі виходили мужні хоробрі вояки, "горді і міцні, як леви!"Сам представник стародавнього козацького роду Гоголів-Яновських, письменник показав народ як велику силу, вперше у світовій літературі зробив його основним героєм художнього твору
Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям. Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах». Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона. Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».
