Неодноразово, мабуть, кожному з нас випадало гати за вчинком, гідним поваги та захоплення. Ми думали про те, що так могла вчинити тільки сильна людина. Але навряд чи нам доводилось пережити чи побачити на власні очі щось хоча б подібне до того, що описано в повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Образ Соломії — оригінальний, але життєвий. Наскільки відомо з історії України, всі історичні умови, у яких відбувається дія твору, правдиві, а такі люди, як Соломія, не тільки існували, а й були певним типом: багато хто з кріпаків у середині XIX сторіччя, не витримавши приниження кріпацтва, вдавався до рішучих дій, виборюючи собі волю нехай навіть ціною власного життя. Література не лише вводить нас у контекст далекого минулого чи актуальної сучасності, а й формує певні стереотипи щодо характерів людей, їхніх вчинків та прагнень. Говорячи «українська дівчина», ми часто бачимо перед собою образ, створений сентименталістами й романтиками. Вона постає перед нашим уявним зором покірливою та скромною, простою та тихою, безумовно, гарною зовні, із чутливою поетичною душею. Цей образ взятий з життя, він також не вигаданий. Але кожен час, кожні історичні обставини формують свого «героя». Звикли до стереотипів, ми навіть дивуємось, побачивши в українській літературі таки новий, незвичний для нас жіночий образ. Соломія, звісно, має поетичну душу вміє кохати, бути ніжною та щирою. Але ми не помічаємо в її характері тієї покірливості та бездієвої сумовитості перед труднощами, яку зазвичай приписують «українській жінці» як узагальненому образові. Вона не просто здатна до інших, сильніших, бурхливіших емоцій, їй не просто знайоме відчуття обурення через несправедливість і жага дій, — вона знає, що таке справжні дії, боротьба за своє майбутнє, мужність та безстрашність. Содомія постає перед нами щиро закоханою жінкою. Її кохання сильне. Вона готова ризикувати, боротися, аби здобути волю й побудувати і пік життя так, як вважає за потрібне. Вона здатна йти за своїм чоловіком попри те, що шлях, обраний ним, складний та ризикований. Але річ навіть не в тім, щоб пристати на те чи інше рішення: Соломія здатна сама вирішувати, не тільки вкупі з Остапом, а й самостійно. Саме вона вирішує визволити Остапа, коли той потрапляє в ув’язнення, саме вона разом з Іваном втілює свій план у життя. На жаль, Соломію чекає трагічна доля: вона тоне у бурхливих водах, хоча стільки разів вибиралася з небезпеки, перемагала бурхливі води життя. Згадуючи про неї, Остап говорить, що на дні тепер поховано половину його душі. Не тільки справжнє почуття, а й спільний ідеал, спільна боротьба об’єднали дві закокохані душі, зробивши їх єдиним цілим. Нині вже ніхто не вважає за чесноту скромність чи покірливість. Багато хто із сучасних жінок має, як кажуть, «чоловічу вдачу»… Але ж образ Соломії захоплює насамперед тим, що її мужність була зумовлена високим ідеалом, її наполегливість на шляху до поставленої мети була духовною потребою, прагненням волі як необхідного елементу гідного й щасливого життя. Не так часто зустрічаються постаті, у яких сила поєднується зі справжніми цінностями. Мабуть, Соломія приваблює й зачаровує читачів не лише силою своєї особистості, а й духовністю своїх переконань, моральною красою. Мені дуже сподобався образ Соломії, я вважаю, що він може слугувати прикладом і сучасному жіноцтву, прикладом поєднання краси внутрішньої та зовнішньої із незламною вдачею, із прагненням домогтися справедливості навіть такою дорогою ціною…
Повість Ольги Кобилянської носить саме таку назву – «Земля» – тільки лише з тієї причини, що основним в ній є ставлення людини до землі, місце землі в житті людства і все те, на що готові люди, щоб отримати якомога більше землі. Після прочитання цієї повісті багато хто напевно задається питанням, добром або злом є земля. І це питання особливо актуальне в світлі того, на які страшні вчинки йшли люди заради того, щоб отримати землю.
У центрі історії Ольги Кобилянської знаходиться сім’я Федорчуків, вона представлена батьком сімейства Івонікою, матір’ю Марією, а також двома синами – старшим Михайлом та молодшим Савою. Події повісті розвиваються драматично. Спочатку автор описує їх життя, розповідає про те, яким великим трудом далася Федорчукам можливість придбати землю. Пізніше автор розповідає про синів Федорчуків – ці молоді хлопці були різними. У той час як Михайло був працьовитим і слухняним, Сава почав спілкуватися з неблагополучною дівчиною Рахірою. Рахіра виступила підбурювачем, через неї Сава зрештою вбив Михайла. Молодший брат не хотів ділитися зі старшим спадщиною, хотів отримати всю землю тільки для себе, а тому й зважився на злочин братовбивства. Цілком зрозуміло, що батьки були вбиті горем. Івоніка Федорчук дізнався, що вбивцею Михайла був Сава, але не зміг зламати долю молодшому синові, а тому не повідомив про це владі.
Сумна історія наштовхує на деякі роздуми. Цінний ресурс землі, отримати яку так прагнули деякі люди, став причиною справжньої ворожнечі і навіть злочину. Не можна сказати, що Сава так любив землю, він не хотів на ній трудитися, але все ж він хотів її отримати і стати єдиним спадкоємцем. Тому він убив свого брата і приніс у родину таке горе, якого та ще ніколи не знала. Бажання отримання майна повністю затьмарило розум як Саві, так і Рахірі, яка намовила його на злочин. Любов Федорчуків до землі зіграла з ними дуже злий жарт.
Земля – це благо, але не можна назвати це благо безумовним. Є більш важливі речі, ніж матеріальний достаток, який може бути забезпечений землею. Необхідно любити людину в цілому і своїх родичів зокрема. Ні в якому разі не можна ставити цінність землі вище цінності людського життя. Земля стає злом, якщо людина починає цінувати її вище за все інше. Це сталося і з Савою. Наймолодший з Федорчуків наплював на своїх близьких, вчинивши страшний злочин. Це нівелювало цінність землі, для Сави і інших членів сім’ї Федорчуків вона стала злом.
Головний герой повісті — Павлусь. Хлопець жив у сел вка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру татари забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду! Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Павлусь знайшов свою сестру завдяки геройству, відвазі, кмітливості. Навіть Девлет-ґірей визнав: «Добре в тебе серце, хлопче!»
Література не лише вводить нас у контекст далекого минулого чи актуальної сучасності, а й формує певні стереотипи щодо характерів людей, їхніх вчинків та прагнень. Говорячи «українська дівчина», ми часто бачимо перед собою образ, створений сентименталістами й романтиками. Вона постає перед нашим уявним зором покірливою та скромною, простою та тихою, безумовно, гарною зовні, із чутливою поетичною душею. Цей образ взятий з життя, він також не вигаданий. Але кожен час, кожні історичні обставини формують свого «героя». Звикли до стереотипів, ми навіть дивуємось, побачивши в українській літературі таки новий, незвичний для нас жіночий образ. Соломія, звісно, має поетичну душу вміє кохати, бути ніжною та щирою. Але ми не помічаємо в її характері тієї покірливості та бездієвої сумовитості перед труднощами, яку зазвичай приписують «українській жінці» як узагальненому образові. Вона не просто здатна до інших, сильніших, бурхливіших емоцій, їй не просто знайоме відчуття обурення через
несправедливість і жага дій, — вона знає, що таке справжні дії, боротьба за своє майбутнє, мужність та безстрашність.
Содомія постає перед нами щиро закоханою жінкою. Її кохання сильне. Вона готова ризикувати, боротися, аби здобути волю й побудувати і пік життя так, як вважає за потрібне. Вона здатна йти за своїм чоловіком попри те, що шлях, обраний ним, складний та ризикований. Але річ навіть не в тім, щоб пристати на те чи інше рішення: Соломія здатна сама вирішувати, не тільки вкупі з Остапом, а й самостійно. Саме вона вирішує визволити Остапа, коли той потрапляє в ув’язнення, саме вона разом з Іваном втілює свій план у життя.
На жаль, Соломію чекає трагічна доля: вона тоне у бурхливих водах, хоча стільки разів вибиралася з небезпеки, перемагала бурхливі води життя. Згадуючи про неї, Остап говорить, що на дні тепер поховано половину його душі. Не тільки справжнє почуття, а й спільний ідеал, спільна боротьба об’єднали дві закокохані душі, зробивши їх єдиним цілим.
Нині вже ніхто не вважає за чесноту скромність чи покірливість. Багато хто із сучасних жінок має, як кажуть, «чоловічу вдачу»… Але ж образ Соломії захоплює насамперед тим, що її мужність була зумовлена високим ідеалом, її наполегливість на шляху до поставленої мети була духовною потребою, прагненням волі як необхідного елементу гідного й щасливого життя. Не так часто зустрічаються постаті, у яких сила поєднується зі справжніми цінностями. Мабуть, Соломія приваблює й зачаровує читачів не лише силою своєї особистості, а й духовністю своїх переконань, моральною красою. Мені дуже сподобався образ Соломії, я вважаю, що він може слугувати прикладом і сучасному жіноцтву, прикладом поєднання краси внутрішньої та зовнішньої із незламною вдачею, із прагненням домогтися справедливості навіть такою дорогою ціною…