Емоції — особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.види емоційпримітивні (нижчі) — переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.вищі — переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.позитивні — емоції, що пов’язані із задоволенням потреб.негативні — емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.стенічні — емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.астенічні — емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб’єкта.властивості емоційполярність — вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення — незадоволення; радість — горе; любов — ненависть).інтегральність — домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. зв’язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.амбівалентність — одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).інтенсивність — властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. активність — здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями — пересічними чи життєво важливими — вона викликана, а також від того, в якому зв’язку між собою перебувають ці явища.емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. але, на відміну від сприймання, пам’яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і явища. одні події викликають захоплення, інші — печаль, гнів тощо. захоплення, гнів, радість — все це прояви суб’єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. отже, емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. в емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта.розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. прості (нижчі) — переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їх життєвого значення.емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, — необхідна передумова людської активності. емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. вони також забезпечують селективність сприймання — вибір об’єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення (рнс.8.1).почуття — одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативними. структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов’язаного з розумінням, знанням. тісний зв’язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції.тварини не мають почуттів. емоції, спільні для людей і тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність. у тварин виникнення емоцій пов’язане із задоволенням або незадоволенням конкретних біологічних потреб, з реалізацією інстинктивної сфери (інстинктів самозбереження, харчового, орієнтувального, продовження роду), тому вони обмежені і дуже бідні, тобто від людських емоцій вони відрізняються кількісно і якісно.
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни - основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат - чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодо характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість до ншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть за залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших. Фінал оповідання - трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.