Слава Чарльза Діккенса гриміла по всьому англомовному світу ще за життя цього знаменитого письменника. Його творчість не залишилася непоміченим і в іншому світі — твори Діккенса переводилися на безліч мов, так і в наші дні регулярно виходять чергові їх видання. Класика ніколи не старіє, а за своє життя Діккенс створив безліч чудових, глибоких, усвідомлених романів, не кажучи вже про всіх інших творах, що вийшли з-під його пера.
Факти з біографії Чарльза Діккенса
Народився майбутній літератор у великій родині. У його батьків було восьмеро дітей, з яких він був майже найстаршим.
У дитинстві Чарльз Діккенс навчався в баптистській школі.
Першим місцем роботи майбутнього письменника, ще в юності, стала фабрика по виробництву вакси, тобто гуталіну.
Коли Діккенс був ще дитиною, сім’я переїхала в Лондон. Однак, життя в столиці виявилася дорогою, що в підсумку призвело до того, що батька Чарльза посадили у в’язницю за борги (цікаві факти про Лондон). До того ж дружину заарештували разом з ним.
Так як його батьки перебували у в’язниці, у свої вихідні Чарльз Діккенс жив там же, з ними. В інший час він жив на роботі.
Невідомо, як могли б скластися життя Діккенса, якщо б не спадщину, отримане його батьком під час перебування у в’язниці. Це дало йому можливість звільнитися, а згодом навіть знайти непогану роботу в якості репортера в газеті.
Незважаючи на те, що сім’я його отримала свободу, за наполяганням матері Чарльз Діккенс був залишений жити і працювати на фабриці, де він працював. Судячи з його біографії, цей факт глибоко поранив його, і наклав відбиток на все подальше життя.
Після роботи на фабриці він вивчився на клерка і працював в адвокатській конторі. Але першою роботою Чарльза Діккенса, наближеної до літератури, стала праця в якості газетного репортера.
Першими його творами стали нариси в газеті.
Роман «Посмертні записки Піквікського клубу», перший з написаних Діккенсом, приніс йому гучну славу і успіх.
Знаменитий письменник Оскар Уайльд невисоко оцінював творчість Діккенса.
Володіючи чудовою дикцією і акторською майстерністю, один час Діккенс заробляв додаткові гроші на літературних вечорах, де він читав свої твори для глядачів.
Ще за життя Чарльз Діккенс став найпопулярнішим англомовним редактором у світі.
У Діккенса була досить дивна особливість, яка супроводжувала його протягом усі життя — він іноді впадав в транс і переставав реагувати на все, що відбувалося навколо.
У США книги Чарльза Діккенса також були дуже популярні, але роман «Мартін Чезлвит», в якому высмеивалось американське суспільство, викликав цілу бурю обурення в його адресу.
У Діккенса була звичка смикати в руках капелюх, коли його охоплювало відчуття дежа вю. Траплялося це з ним часто, і капелюхи в його гардеробі довго не виживали. Втомившись від постійних покупок нових головних уборів, він зовсім перестав їх носити.
В кінці XX століття портрет письменника був навіть поміщений на банкноту номіналом в 10 англійських фунтів (цікаві факти про гроші).
Всього з-під пера Чарльза Діккенса вило 16 повновагих романів і безліч творів поменше.
Забобони були невід’ємною частиною життя Діккенса. Зокрема, він завжди лягав спати головою на північ, а до всіх предметів торкався тричі.
Народжений у великій родині, Чарльз Діккенс любив дітей. У нього їх було цілих 10.
Список дивних звичок літератора поповнила ще одна — випивання трохи гарячої води в процесі роботи, через кожні 50 рядків написаного тексту.
Лондонський будинок, в якому він жив, в даний час є музеєм його імені.
У своєму заповіті Чарльз Діккенс просив не ставити йому пам’ятників. Однак, його воля була порушена, і пам’ятники йому зараз є в чотирьох країнах.
За життя Діккенс не раз говорив, що бачить і чує персонажів своїх книг, коли описує їх в рукописах.
Твори Діккенса багато разів ставали об’єктами екранізацій. Всього фільмів, мультфільмів та серіалів за мотивами його творчості було знято близько ста вісімдесяти.
Объяснение:
Объяснение:
1 - А
2 - Г
3 - Б
4 - А
5 - В
6 - А
7 - Кожна людина має певні проблеми, коли вона знаходиться в суспільстві. Суспільство влаштоване таким чином, що в ньому завжди є місце для запеклої конкуренції. Економічна теорія впевнено говорить нам про те, що ресурси нашої планети обмежені, тоді як потреби людини кордонів просто-таки не мають. Саме з цієї причини люди і спільноти конкурують між собою постійно, намагаються отримати якісь вигоди для себе, тим самим позбавивши цих вигод інших людей і спільноти.
Приблизний приклад всьому сказаному вище було наведено авторів у його цікавому творі «Білий кінь Шептало». Красивий білий кінь по імені Шептало займався зовсім не властивою для себе справою – був звичайним тягловим конем. Як відомо, коні бувають різні, білі коні надзвичайно рідко використовуються для важкої роботи, до неї, як правило, залучають інших коней. Тим не менш, волею доль Шептало опинився в ситуації, де йому довелося виконувати дійсно важку роботу. Природно, Шептало не міг бути цим задоволений. З одного боку, він розумів, що тяжко працювати – це не його справа, з іншого боку, він змирився зі своєю долею. Втім, він розраховував хоча б на якусь повагу. А ось поваги до нього не було, адже коня навіть били незаслужено. Зрештою, тварина не витримала і просто втекла від своїх господарів. Правда, потім коню довелося повернутися через власне почуття підвищеної відповідальності.
8 - https://dovidka.biz.ua/vitka-galya-abo-povist-pro-pershe-kohannya-tsitatna-harakteristika/ (тут все описание)
9 - Людина — продукт соціалізації і насамперед людина стає людиною завдяки спілкуванню. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці в середовище тварин, виживала, але не ставала людиною в повному розумінні цього слова. Причина — відсутність можливості наслідувати і, особливо, спілкуватися з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя в суспільстві.
Головна особливість спілкування — взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства — їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за до правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві, колективі.
Творчість Василя Симоненка виділяється яскравим променем на фоні поезії 60-х років. За суттю своєю шістдесятники були новаторами, які прагнули поставити нашу літературу на рівень світової літератури. Ми сьогодні на повний голос заговорили про екологію, а поет ще чверть віку тому вбачав провину людства у тому, що міліють ріки і лисинами світять береги. Він любив рідну землю, Україну свою безталанну, невмирущу українську пісню, чарівну мову народу.
Василя Симоненка випоїла соками рідна земля, яка дала йому голос сердечний і ніжний, сповнила серце почуттям патріота і поборника рідної культури. Вітчизна і мати — ці слова були для поета синонімами ніжності та синівської любові:
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати,
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
«Лебеді материнства» — це поетичний шедевр Симоненка, найпопулярніша його збірка. Не може бути життя без вірності матері, мові, рідній землі, бо людина починається з колиски і материнської пісні.
Це вона, Україна, завжди з тобою, де б ти не був — її верби та тополі, материнські очі, батьківська хата — завжди з тобою. Їй ми завдячуємо своїм життям, для неї ми живемо і працюємо. Почуття любові Симоненко висловив у пристрасних рядках, звернених до України:
Я з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу.
Василь Симоненко, як ніхто інший, бачив і розумів внутрішню красу простої людини й умів її розкрити. Баба Онися справді жила на світі, і Василь добре знав і любив її. І справді її три сини полягли на фронті. А жінка жила, працювала, тамуючи своє горе, адже саме висока духовність, внутрішня краса, доброта і самозреченість характерна для українського народу. Про тяжку долю і духовне багатство простої селянської жінки розповів нам поет у вірші, що так і називається — «Баба Онися»:
За те, що ми в космос знялися,
Що нині здорові й живі,
Я пам’ятник бабі Онисі
Воздвиг би на площі в Москві.
Без баби Онисі, без таких людей, як вона, нічого б ми не досягли… І сьогодні живуть між нами баби Онисі, й сьогодні живеться їм нелегко. А вони тамують своє горе в собі, світяться добротою до людей.
Героями багатьох поезій В. Симоненка є люди праці — прості, звичайні, відверті. Такі як безіменна «щаслива» доярка з вірша «Дума про щастя»: …в доярки цієї щасливої руки й ноги вночі гудуть. Тому-то і щастя її — «важке», обікрадене, бідне. Вона здобула його важкою фізичною працею, постійною втомою. Так В. Симоненко показав красу та велич душі простої трудівниці, і засудив тих, хто, не цінуючи важкої праці та права на щастя, змушує її жити і працювати в тяжких умовах.
Таким був і Василів дід Федір Трохимович, від якого онук узяв багато гарного, зокрема доброту і любов до людей. Саме про нього й написаний один з кращих віршів поета «Дід умер».
Образ діда, вічного сільського трудівника, виписаний з величезною любов’ю, пошаною, з глибокою вдячністю за все, зроблене ним для людей, для землі. Він тепер вже не встане
І ранком не піде Із косою на гору круту, І не стане монтачкою тишу будити, Задивлятися в небо, як гаснуть зірки. Лиш росою по нім буде плакати жито І пливтимуть над ним непомітно віки. Дід був «гарною людиною» — так просто й вичерпно дається в народі найвища оцінка людині, її моральним якостям.
Сила поезії Симоненка — в безмежній щирості та правдивості. У нього, як писав Т. Шевченко, «нема зерна неправди за собою», зате є величезна любов до простої людини. Вони, люди праці, асоціюються у поета зі словом Україна, народ український. Він вірить у майбутнє своєї Батьківщини і свого багатостраждального народу, у його невмирущу силу:
Народ мій є!
Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд.