27 листопада 1863 народилася ольга кобилянська у містечку гура-гумора в південній буковині в багатодітній сім'ї дрібного урядовця. з дитячих років вона знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині.1868батька перевели до м. сучави. там ольга кобилянська познайомилася з місцевим парохом та українським письменником миколою устияновичем. як між родинами в цілому, так і між їх доньками, зокрема ольгою кобилянською і ольгою устиянович, зародилися приятельські стосунки, які тривали до кінця життя письменниці.1880-ті«гортенза, або нарис із життя однієї дівчини», «доля чи воля? »1891пізніше вона жила в селі димка, а з 1891 — у чернівцях.1894вона взяла активну участь у феміністичному русі. ставши однією з ініціаторок створення «товариства руських жінок на буковині», кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «дещо про ідею жіночого руху». письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя.1895повість «царівна»1896новели «аристократка», «impromptu phantasie».1898оповідання «valse melancolique».1895-1901повість «земля»1905повість «ніоба», «через кладку».1908«в неділю рано зілля копала…»1917«назустріч долі»1923«зійшов з розуму»1927«але господь мовчить…»1928«пресвятая богородиця, помилуй нас! »1933«не смійтесь»21 березня 1942померла у чернівцях.
Поема Лесi Украïнки "Давня казка" побудована на суперечностях мiж двома героями Поетом i лицарем Бертольдом тобто мiж силою мистецтва слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та орiєнтацiєю на матерiальне. Створенi авторкою образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, на мiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiвають за рiзнi подiï. Читач одразу бачить, що вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй частинi твору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним i багатим. Його думи несуть його, куди вiн захоче, за до своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн, здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi. Поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди з людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторка так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда: Був вiн гордий та завзятий, Але ж тiльки на упертiсть Та на гордощi багатий. У життi ж Бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та практичний. I здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi, але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю, бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями: Я б вiддав отой химерний Твiй таємний свiт надхмарний За наземне справжнє графство, За пiдхмарний замок гарний. Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед ними, навiть вiн визнає силу слова: Довго й лицар слухав пiсню, Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годi!
Жили-були дід та баба і була в них... Ні,наша казка не про те,не про старе і набридле,а про 21 століття.На 16 поверсі нового будинку жив собі Тінейджер-цілком звичайний підліток,який весь час проводить за комп'ютером,але одного разу,після виходу з віртуального світу на вулицю,він зустрів бабусю,яка довго просила,щоб її перевели через дорогу,Тінейджер був з тих людей,що пройшли повз,але повертаючись назад до дому він побачив.що бабуся пів дня стоїть на переході і просить по до Тінейджер з жалився над бабусею і увімкнувши ввічливого парубка,погодився до бабусі.Він чемно підійшов,привітався,взяв її під руку і провів її аж до самого дому,бабуся подякувала і сказала:"Дякую,хлопче,але чому ж ти не допоміг мені одразу,ти сильно поспішав?" "Ні,певно я забув,що я людина"-відповів хлопець.Бабуся не розгубилася і відповіла:"Добре,що ти вчасно згадав і за це я виконаю твоє бажання". Тінейджер подумав,що це жарт.Хіба ви чарівниця?-з посмішкою сказав він. -Так,проси,що хочеш,але подумай добре. -Я хочу ...я хочу...так у мене все є,я знаю!Я хочу подарувати щастя всьому світу.Бабуся посміхнулася,плеснула в долоні і навкруги почали посміхатися люди,визирнуло сонечко із-за хмар і почали цвісти вишні і чарувати людей своїм запахом,все стало прекрасним.Хлопець лунко почав сміятись,нюхати квіти,але коли повернувся до бабусі,щоб подякувати,її вже не було,вона таємниче зникла.Пройшли роки,Тінейджер став вчителем математки Максимом Вікторовичем,але на все життя запам"ятав,як колись зміг зробити світ трошки щасливим,бо вчасно згадав,що він людина
