На мою думку звичайно , що треба, бо кмітливість, хоробрість, сміливість - це дуже важливі риси в житті людини.ЯКщо людина смілива вона може захистити свій народ, свою сім*ю, свою країну .Сміливими є не всі люди, декотрі є просто на просто боягузами!Хоробрість і сміливість майже однакові поняття, і це потрібно враховувати!Якщо людина кмітлива , то вона дуже добре розвинена і має розум, цей розум потрібно вміти добре застосовувати. Тому , я бажаю всім своїм одноліткам бути сміливими, хоробрими і кмітливими!Будьте розумними людьми!
Уперше повість була надрукована 1830 року в «Отечественньїх записках» під назвою «Бісаврюк, або Вечір проти Івана Купала. Малоросійська повість (з народної оповіді), розказана дячком Покровської церкви». Ця публікація зазнала втручання редактора журналу і викликала обурення Гоголя, який був дуже вимогливим і непоступливим шодо правок своїх творів, а тому письменник більше не співпрацював із цим журналом. В основу повісті «Вечір проти Івана Купала» покладено українські народні легенди, пов’язані з Івановим днем. За язичницьких часів головним літнім святом було свято бога Купайла, шо припадало на пору літнього сонцевороту. Із прийняттям християнства язичницьке свято збіглося зі святом Івана Хрестителя, а народ назвав це днем Івана Купала. У народі ходять легенди, що ніч проти Івана Купала сповнена чудес: чути мову звірів і птахів, рослини переходять з місця на місце, вогняною квіткою зацвітає папороть, а той, хто знайшов цю квітку, зможе віднайти заховані скарби. Чудовиська та відьми намагатимуться відібрати квітку, але її власник має тікати з лісу, не озираючись. Коли ж обернеться, то збожеволіє або загине. Часто платою за знайдені скарби є пролиття крові, продаж душі, убивство. Народ вірив, що цієї ночі темні сили мають найбільшу” силу. Купайло за часів язичництва вимагав принесення жертв, але і залишатися вдома проти Купала — гріх, бо тільки в цю ніч відкривається Небесна брама і боги чують усі молитви людей, а трави набирають найбільшої цілющої сили. Тому у вечір проти Івана Купала дівчата плели вінки із трав і квітів, ворожили, пускаючи їх за водою, молодь запалювала вогнища і, щоб очиститися, стрибала через вогонь; запалювали колеш і скочувати його в річку, що символізувало поворот сонця на зиму. Гоголь у повісті «Вечір проти Івана Купала» поєднує чарівні і страшні казки про нечисту силу і віднайдення скарбу з елементами сучасної йому романтичної літератури. Ця та інші повісті збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки» стали своєрідним випробуванням майстерності письменника.
Література кінця XVIII - початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання. Вперше про високі естетичні висоти народної мови заговорив Євген Гребінка, потім Григорій Квітка-Основ'яненко, Л. Боровиковський, А.
Метлинський та інші. Що було властиве українським поетам-романтикам? Для стилю поетів-романтиків характерний піднесений виклад сюжету, мелодійність, пестливі мовні форми. Так, Віктор Забіла, відомий своїми романтичними поезіями про нещасливе кохання, писав:
Гуде вітер вельми в полі! Реве, ліс ламає; Плаче козак молоденький, Долю проклинає.
Повтори й народнопісенна лексика зробили цю поезію народною піснею. Поет-романтик М. Петренко відомий своєю піснею "Дивлюсь я на небо", що й сьогодні є популярною, її знають і співають вже не одне покоління українців. Взагалі вірші поетів-романтиків тяжіли дюо ліро-епічних балад, у їх тематиці переважала туга за минулою славою рідного краю, любовна лірика, відчувався деякий меланхолізм нарікання на долю:
Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Левко Боровиковський започаткував романтизм як творчий метод в українській літературі. Найбільше досягнення поета-романтика - дванадцять балад, н� писаних на сюжет українських народних переказів, здебільшого це балади про щиру любов молодих людей, як, наприклад, балада "Маруся". За минулою звитяжною славою козацтва сповнені суму й туги поезії А. Метлинського. Поет тривожиться тим, що гинуть прадавні звичаї. Вірші "Гетьман", "Козача смерть", "Степ", "Смерть бандуриста" - це крик-розпач поета, що закликає шанувати нашу історію, звичаї й обряди. Всесвітньовідомі романси Євгена Гребінки "Очи черные, очи страстные", "Ні, мамо, не можна нелюба любити" - це теж твори українського романтизму, які й нині чарують нас своєю народнопісенною довершеністю. Отже, поети-романтики своєю творчістю сприяли популяризації української мови на народній основі, дбали про її визнання.
Тому , я бажаю всім своїм одноліткам бути сміливими, хоробрими і кмітливими!Будьте розумними людьми!