У XV столітті, а саме про ці часи йде мова у повісті О. Назарука «Роксоляна», український народ ще вважався безпросвітною темною масою, яка коротала свій вік у неволі. Цілком можливо, саме на знак того, що в нашому народі вже тоді були гідні постаті, які мали великі здібності, Бог послав нам Настю Лісовську, яка й стала за часів Османської імперії найвеличнішою постаттю у світовій історії. Правдивість цієї думки й стверджує роман про незвичайну жінку – Настю або Роксоляну.Насті вдалося зберегти риси характеру, притаманні українцям, навіть у турецькому полоні, далеко від рідної землі. Здається, що на недосяжну для звичайної української дівчини висоту вона зійшла завдяки музичному і літературному обдаруванню, винятковій силі волі, знанням і мудрості, набутим наполегливою працею, бо саме працьовитість є однією з найвиразніших рис українців.Без малого чотири десятиліття Роксоляна потрясала своєю діяльністю не тільки безмежну Османську імперію, а й усю Європу. Це був справжній тріумф звичайної української дівчини, дочки рогатинського священика. Вона постійно боролася за свою волю і гідність, за свою особистість, і, врешті-решт, виборола в цій боротьбі духовну перемогу. Ця перемога стала можливою тільки завдяки любові до рідного краю і пам’яті про українських предків. Надія і любов стали для Роксоляни тим порогом, що не дозволив османському оточенню поглинути Настю Лісовську, що до останніх днів вберігав її особистість.Роксоляна – величний символ України, а дівочі співанки, які доходили до неї з рідного Рогатина у Стамбул – символ її душевної чистоти, символ невтраченої пам’яті про рідну землю. Пізніше, уже збагативши свій розум філософією, набувши життєвого досвіду, Роксоляна зрозуміє, чому турки мають таку багату імперію, а в українців навіть своєї країни немає. Вона збагне, що продовж усіх років життя з султаном не забувала рідний край і робила все у дусі українського народу.В українському дусі Роксоляна прагнула виховати і своїх дітей, вона мріяла про те, що у своєму житті вони будуть керуватися саме українськими чеснотами. Адже, перебуваючи у Єгипті, Настя переконалася в тому, що свої святині є у кожного народу. Однак, наприкінці життя Роксоляна впевнилася, що її син не належить їй, бо народився він на турецькій землі, а українська земля йому невідома й чужа.Та будь що, а життя Насті Лісовської стало справжнім подвигом, адже цій жінці вдалося зробити багато корисного для людей, змінити погляди на жінку, зберегти багато людських життів і довести, що українська жінка настільки незвичайна, що може керувати навіть найбільшою у світі імперією.
«Патріоти» Самійленко аналіз Історія написання «Патріоти» Самійленка Особливу сторінку творчої спадщини В.Самійленка становлять сатиричні та гумористичні поезії, в яких митець висміює негативні вчинки своїх земляків-українців, їх неробство та боягузтво, псевдопатріотичне базікання про високі матерії. До цієї тематичної групи належить і вірш «Патріоти». Тема «Патріоти»: зображення хлопців, які вели розмову про патріотичні почуття до рідної країни. Ідея «Патріоти»: засудження поетом тих, хто є балакунами-псевдопатріотами. Основна думка: справжній патріотизм проявляється в конкретній діяльності на благо народу. Жанр «Патріоти»: громадянська лірика. Римування «Патріоти»: перехресне. Віршовий розмір «Патріоти»: анапест. «Патріоти» Самійленко сюжет Сюжет твору простий: двоє хлопців розмовляли про «долю своєї землі», вони у словесах «боронили» долю і права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчина стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг» і справді глибоко замислився над долею своєї безталанної України: Вбачались йому патріоти Із купою слів голосних, А поруч мільйони голоти, І темність і вбожество їх. Але й поведінку третього хлопця поет не схвалює, хоч героя й турбують безправне становище народу, його вбогість. Митець уважає, що мало лише співчувати бідному люду, бо справжній патріот той, хто бореться за краще життя, хто здатний постояти за народні інтереси. Художні засоби «Патріоти» Самійленко Епітети: «гаряче розмовляли», «мовити красно», «діло святе». Метафори: «права боронив», «вели язиками», «бачив душею Вкраїну». Антитези: «Два хлопці укупі стояли, А третій дивився оддалі»… «Один права боронив, А другий про теє доводив, А третій не мовив нічого»… «Ті двоє, з балачки втомившись… А третій стояв зажурившись». Іронія: «І поступі інших народів Він місце йому показав»; «Так двоє вели язиками Роботу для краю свого». «Ті двоє з балачки втомившись, Веселі собі розійшлись».
Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество їх.Але поет не схвалює і поведінку третього юнака, хоч йому й болить безправне становище народу, його вбогість, темнота. Автор вважає, що мало самого лише співчуття. Справжній патріот — той, хто не сидить склавши руки, а бореться за краще життя, захищає народні інтереси. На цю ж тему написано сатиричний вірш «Патріота Іван». Його герой сам себе вважає «благородним». Він підлаштовується лід мужика, прагне говорити, як він, пише книжки про народ, захоплено цитує вичитане, хвалить тих, хто служить вітчизні. Як і йому подібні «патріоти», Іван клянеться в любові до селянина, а сам тільки й дбає, що про власну користь та збагачення: Що за славний патріота Наш Іван, якби хто знав! Тільки що роззявить рота, Про народ уже й почав, А казать промову стане, То не жди, щоб був кінець. Він і сам колись пристане До роботи… в гаманець.
