Ось і прочитана повість.
Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик?
Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. Любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому небі. Михайлик — романтична натура.
Відповідь:
Тугар Вовк - тухольський боярин, якому князь Данило дарував в Тухольщині величезні полонини і ціле одно пригір'я Зелеменя. Тугар Вовк побудував собі в селі гарну хату і почав заводити свої порядки, які не сподобалися тухольській громаді. Між пихатим і жадібним боярином і тухольцями виник конфлікт. Люди закликали боярина на громадський суд. На цьому суді Тугар Вовк убив місцевого чоловіка - Митька Вояку, за те, що той готовий був свідчити про те, що Тугар Вовк зрадив руських князів при битві з монголами над Калкою. За це громада постановила вигнати боярина з села і знищити його дім. Розлючений боярин, щоб помститися тухольцям і підімняти під свою владу, звернувся по до до монголів, що в цей час сунули на Русь з війною і грабунками.
Пояснення:
Цитати до образу Килини з твору "Лісова пісня":
Завзятість: "Килина який час так само завзято жне, потім розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всміхається, трьома широкими кроками прискакує до нього і пацає з виляском долонею по плечах". Лукаш про Килину: "Яка ти бистра! Ось ліпше не займай, бо поборю! "Зовнішність: "...молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспіває за нею".Лукавість Килини: "Лукашу, нехай ся жінка більше не приходить, - я не люблю її: вона лукава, як видра".