В останні роки серед моїх однолітків укорінився вираз «місце під сонцем». Це не нова фраза, раніше ми використовували її на уроках біології, характеризуючи представників рослинного світу. Ніколи не думала, що доведеться вживати її стосовно людей. Економічна нестабільність нашого суспільства призвела до спаду виробництва. Мої батьки опинилися без роботи: мама — внаслідок скорочення, тато — внаслідок неповного робочого тижня на заводі. Власне, тато працює, але три дні на тиждень, а то і того менше, не одержуючи при цьому заробітної плати. Дехто з учителів, настроєних дуже песимістично, стверджує, що у нашого покоління немає майбутнього. Я категорично заперечую це судження. Справа в тому, що у нас є право на освіту, а це вже немало. Більше того, є закон про обов’язкову середню освіту. А форму її здобуття — обирай сам. Хочеш — денну, а не хочеш — вчись заочно або увечері. До того ж, можна скласти іспити екстерном. Наше покоління має рису, відмінну від попередніх поколінь. Ми прагнемо вчитись. Це мета кожного свідомого учня. Усі ми розуміємо, що без освіти ми нікому не потрібні. Навіть неважливо і те, який диплом ти матимеш, фахівець ти в даному профілі чи ні. Найголовніше — папірець. Прикро, що чим важче ми живемо, тим більше необхідно папірців: заяв, пояснювальних, службових. У деяких горе-керівників, виявляється, папірець став важливішим за людину. А звідси — знівечені долі. Хотілось би, щоб стало навпаки. Адже кожна людина така неповторна, у кожного з нас свої нахили, свої уподобання. Учителі говорять, що кожна дитина талановита. То чи не краще розвивати свої здібності і знайти свій шлях у житті, аніж шукати місце під сонцем? Упевнена, що більшість моїх ровесників хоче жити безбідно і комфортно. Проте не думаю, що хтось обере собі принизливий б досягнення цього. Мало бути багатим. Хотілось би при цьому жити з високо піднятою головою і не ховати від людей очі. Я за чесний бізнес. За те щоб досягти в житті якомога більше тільки чесними засобами. Ще не знаю, яку професію оберу, проте хочу бути фахівцем високого класу, хочу, щоб до моєї думки прислухалися, зі мною радились як із професіоналом. Навіть якщо обраний фах буде не до вподоби — я це не тільки переживу, а намагатимусь удосконалювати свої знання; думаю, що будь-яку справу завжди виконуватиму чесно. Це мій принцип. А поки що моя найважливіша справа — навчання. Саме від успішності залежатиме вибір вищого навчального закладу. Сподіваюсь, що вибір буде за мною і я зроблю його правильно.
І варіант З Івана Котляревського починається історія нової української літератури. Саме він першим насмілився ввести народну мову в художній твір, саме він розповів читачам про народ, який не повинен був існувати: Катерина II своїм указом зруйнувала Запорізьку Січ, зробивши Малоросію покріпаченою часткою Росії. І раптом — «Енеїда»! Присвячена, здавалося, далекій римській історії, але така близька й зрозуміла українцям. І. Котляревський узяв за основу поему Вергілія, використав дуже поширений тоді, в кінці XVIII століття, жанр бурлескної пародії, але розповів своїм землякам про них же самих, відтворивши яскраві картини української дійсності того часу.На мою думку, саме ця обставина принесла найбільшу славу І. Котляревському і зробила поему улюбленим твором багатьох поколінь українців. Мене теж приваблює саме національний колорит «Енеїди», з якої можна вивчати цілісінькі розділи народознавства.
II варіант
«Енеїда» І. П. Котляревського — винятковий і цілісний літературний твір, який не лише започаткував нову українську літературу, але й до сьогодні не втрачає художньої привабливості. Стиль героїко-комічної поеми дав змогу письменнику у гумористично- сатиричному плані відтворити український побут XVIII ст., повно і соковито передати усі ознаки добре знайомого народного життя.Читачів минулого найбільше привертав сюжет «Енеїди», етнографічні описи, гумористична дотепність народних прислів’їв. Однак переломне значення для подальшого розвитку літератури мав не стільки грайливий жанр поеми, скільки її мова — барвиста, бага та і гнучка. Адже «Енеїда» саме той твір, з якого почалося вживання народної мови як літературної.«Енеїда» Котляревського подобається мені своєю мовою — легкою, соковитою і блискучою, в якій живе стихія незрівнянного народного гумору. Словник письменника невичерпний — кожного разу для будь-якого найзвичайнішого поняття він вживає інше слово. Наприклад, для вираження руху людей замість звичайних «пішов», «поїхав», «побіг» він вживає такі слова: «ввійшли», «вперлися», «дав драла», «дунув во всі лопатки», «мчить, несеться», «п’ятами накивав», «почухрав», «попхався», «приплентавсь», «причвалав», «чимчикував» та інші. Котляревський нагромаджує синоніми або споріджені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:Робила грішним добру шану, ремнями драла, мов биків, кусала, гризла, бичувала, кришила, шкварила, щипала, топтала, дряпала, пекла,і кров із тіла їх пила.Не менш цікава фразеологія письменника — різноманітність мовних виразів, в якій він якнайширше використовує скарби української мови, здебільшого взяті з вуст народу: «великії у страха очі; не лізь прожогом перший в воду; біда біду — говорять — родить; де їсться смачно, там і п’ється».Звертає на себе увагу і багатство тих побутових тем, про які цією мовою оповідається. Як відомо, «Енеїда» є не лише першим широким словником української народної мови, але й першою енциклопедією народного життя. Перед очима читачів у світлі мовного багатства поеми проходить все життя українців — народний матеріальний побут, житло і вбрання, страви та напої, музика і танці, чари та церковний побут. Найцікавіше — про страви Котляревський говорить так:Тут їли різнії потрави:свинячу голову до хріну, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик. Таким чином, Котляревський зміг утвердити власну витончену обізнаність у лексичному багатстві української мови, подавши в своїй поемі повний лексикон народної рідної мови свого часу. Яскравість образів, іскрометність і чистота мови «Енеїди» продовжують жити, не втрачаючи свого значення в історії української літератури.
