В моїй родині серед зимових свят дуже шанується не тільки Новий Рік, але й Різдво Христове. Для нас це родинне свято. Ми святкуємо його разом с моїми бабусями та дідусями. Зазвичай, родичі збираються у нас вдома біля ялинки, що залишається з Нового Року. Готуватися до Різдва ми починаємо ще зранку. Мама готує смачну кутю з родзинками. Як тільки вечоріє, я несу частину цієї куті до своєї хрещеної матері, яка живе неподалік. Так я висловлюю ій шану, як своїй другій мамі. А вона пригощає мене солодощами та дає подарунок. Потім я разом з друзями йду колядувати. За правилами, я мала би це робити пізніше ввечері, але мама не дозволяє ходити пізно вулицями. Ми приходимо до знайомих нам людей. Заздалегідь ми вивчаємо кілька колядок та співаємо їх. Ми кажемо усім, щоб вони раділи, тому що Іісус Христос народився. За це нам дають солодощі та дрібні гроші. Але солодощі я відразу не їм, бо це можна робити лише за святковим столом. Одного разу ми перевдягалися в костюми та ходили спражнім вертепом: була в нас своя коза, а ще циган, зірка та інші різдвяні персонажі. Я була лікарем та рятувала козу. Ввечері вся наша родина збирається за святковим столом. Ми їмо кутю та м`ясні страви, що їх приготували бабусі. Всією родиною ми згадуємо померлих родичів, а бабуся ставить для них кутю на столі. А мій брат ще ходить вранці до своїх хрещених батьків посівати зерном.
О. Стороженко у своєму оповіданні повчає читача, намагається йому прищепити риси доброти, чуйності, порядності, працьовитості, людяності, ввічливості і в той же час засуджує скупість, заздрість, підступність, жорстокість, егоїзм… Так, у творі автор зазначає: 1) «Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю». 2) «Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба». 3) «Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як Рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірше од якого-небудь бідолахи». 4) «…Той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав…» 5) «Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагадує і заспокоїть…»
«Так я сібє видумал новую комерцію: хороший будєт гендель, ежели удастся…» (Невідомий) «Все він зна — тільки нічого не робе». (Роман — про Бонавентуру) «Жид — то діло, а Копач — морока». (Калитка) «Лупи та дай». (Калитка) «Страшно тілько без грошей, а з грішми… і чорт не брат». (Савка)
«Товар нравиться — візьміть, не нравиться — не беріть. Ми не нуждаємся в покупателях…» (Невідомий)
«Півобіда сам злопає і на перешкоді ділові стане…» (Калитка про Бонавентуру)
«Хазяйственний мужик — велике діло». (Бонавентура — Калітці)
«Вчений поки бога змалює, то чорта з’їсть». (Калитка)
«Гроші — гроші всьому голова». (Калитка) «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість». (Калитка)
«Вік живи, вік учись». (Бонавентура)
«Параска — Калитці: «Бий, бодай тобі руки посохли! І замолоду з синяків не виходила; бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бить збирається»;
«Роман про Мотрю: «Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка — сама за косарем зв’яже!»;
«Параска про Мотрю: «…я до неї привикла, вона до мене, дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів — одне слово, хазяйка біля всього; в хаті, як в кімнаті, я вже нездужаю, а проти неї, скільки їх у нас не було ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять не нахваляться»;
«Герасим про Параску: «У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові».
