«Михайло Коцюбинський — письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав... Уся його проза... — це світлий, відкритий простір для душі й духу» (О. Логвиненко). «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят... був справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку...» (С. Єфремов). «У Коцюбинського [«Тіні забутих предків»] реальне і міфічне займають два плани: у зображенні суспільного життя домінує реальний компонент, у змалюванні життя особи — міфічний» (М. Кіяновська). «Гуцульщині «Тінями забутих предків» Коцюбинський поставив в українському письменстві пам’ятник» (А. Крушельницький).
Пісні, що дойшли до нас з давніх давен, етнографи поділяють на кілька груп. Наприклад, обрядові пісні бувають календарно-обрядовими, тобто присвяченими якійсь календарній події: це веснянки, гаївки, русальні пісні, петрівки, купальські пісні, жниварські пісні. До обрядових пісень відносять щедрівки та колядки, які ми досі охоче співаємо. До родинно-обрядових пісень відносять весільні пісні та голосіння. Соціально-побутові пісні - це козацькі, кріпацькі, чумацькі, пісні, ремісницькі, рекрутські пісні (солдатські), бурлацькі, тощо.