Відповідь:Наші батькі це - найважливіше,що є у нашому житті.
Велика радість – це люблячі мама і тато, турботливі дідусі та бабусі, щирі сестрички і братики. Можливо, ви й не замислювалися, але найбільше горе – це втрата близької людини. У таких ситуаціях нам здається, що відриваємо частинку своєї душі. А радіємо, коли народжується маленька дитина, членів родини стає більше. Немає нічого прекраснішого, ніж родинні зустрічі, спільна вечеря та щира розмова із батьками.
Тому цінуйте, любіть своїх батьків. Вони ваша опора та підтримка. Пам’ятайте, що земля без води – мертва, а людина без сім’ї – пустоцвіт!
Дуже старалась коли складала твір.
Є деякі елементи з інтернету,але твір складений мною!
Відповідь:
Пояснення:
Але дівчинка була вже біля Пустельника.
– Добрий день! – привітно всміхнулася.
– Привіт! – не відривався від картини.
– Правда, гарні у нас місця?
– Гарні, – погодився. – Тільки не у вас. Бо ти не тутешня, а з Вишнополя. І Половинчик більше мій, аніж твій, бо я тут частіше буваю!
Ага! Знає, що з Вишнополя…
– Поглянути можна? – наступала далі Софійка.
– Дивись, як хочеш!
– Тітонько, йдіть-но сюди! – покликала дівчинка. Проте Сніжану як вітром здуло. Ото ще страхополох!
Картина була як картина. Пейзаж. Гарний. Контури нечіткі, трохи наче розмазані. Мабуть, фарби розтікаються. І не дуже схожий. Там оно три берези, а на полотні тільки дві. Єдине, що сподобалось, – це загадковість, казковість картини. Так і жди якоїсь мавки чи лісовика!
Про все це Софійка щиро звірилась художникові. Той не знати чого засміявся.
– А інші полотна? Можна якось їх побачити? – Софійка йшла напролом.
– Приходьте нині ввечері зі Сніжаною до моєї хижки. Знаєте, де живу? Подивитесь, коли цікаво!
– Справді? А ви будете вдома?
– Якщо пообіцяв – доведеться бути!
