Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих. Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення до всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися. Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на до ншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.
самого початку автор визначає головного героя свого твору, яким він не тільки розпочав нову українську літературу, а й голосно заявив, що є такий народ — українці. Народ, який має власну історію і звичаї, народ без своєї країни, як і переможені греками троянці, народ, який вміє не тільки жартувати та святкувати, але й зможе захистити свою честь. В «Енеїді» письменник не тільки критикував сучасність, але й уславлював колишніх волелюбних лицарів українських степів — козаків, усі риси яких були втілені в образі Енея — ватажка троянсько-козацького війська.Моє ставлення до Енея, як, мабуть, і ставлення автора, не однакове. Його дії та вчинки не завжди відповідають морально-етичному кодексу козаків. І хоча, як мені здалося, письменник у будь-якій ситуації симпатизує героєві, я не завжди поділяю його точку зору. Звичайно, викликає симпатію життєрадісність та завзятість Енея, але ж постійне пияцтво, бенкетування й те, що герой ніколи не думає про завтрашній день, викликає осуд.Однак, Еней у Котляревського не всюди однаковий: спочатку це шибайголова і веселун, що любить випити та попоїсти, але далі все більше звучать серйозні ноти. Тут, напевно, дається взнаки те, що твір писався багато років і письменник дещо переглянув свою позицію.Отже, спочатку Еней, хоча й «хлопець хоч куди козак», але поводиться зовсім не по-козацьки: п’є, бенкетує, дає хабарі, звабляє жінок. Письменник нічим не прикрашає цей образ: він «ласкавий, гарний, і проворний, і гострий, як на бритві сталь», але може упитися так, що не встоїть на ногах («Енея ледве повели»), у Дідони «мутив, як на селі москаль!». Мені здається, що це не дуже приваблива характеристика, тим більше для козацького ватажка:Енея заболіли ноги,Не чув ні рук, ні голови;Напали з хмелю перелоги,Опухли очі, як в сови.Але неодноразово письменник нагадує читачеві про велике майбутнє Енея:Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство:Не малий буде він панок.І крок за кроком герой іде до своєї мети, поступово змінюючись та перетворюючись на справжнього козака. Про це свідчить вже те, що, прибувши до Латинії, він примушує підлеглих вчити латинську мову. Тут вже слід замислитися, що не такий простий цей Еней і не одне пияцтво в нього на думці, раз знає, що, потрапивши до чужого народу, треба вивчити його звичаї та мову.
Подробнее: ВЛАСНІ РОЗДУМИ ПРО ВЧИНКИ І ХАРАКТЕР ЕНЕЯ ПІСЛЯ ПРОЧИТАННЯ «ЕНЕЇДИ» І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО - 9 клас <!--if(Українська мова та література)-->- Українська мова та література<!--endif--> - Сочинения | ЕГЭ http://allcompositions.at.ua/publ/22-1-0-1614#ixzz403grprCg
