Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».
Объяснение:
Пройшло літо, яке подарувало мені неймовірні враження та настала осінь. Осінь – сумна пора року, проте саме завдяки літу я маю чимало приємних спогадів. Це літо було особливо неймовірним, бо я навчився робити багато нових речей. Так, у червні я вперше побував у дитячому таборі. Завдяки табору я навчився бути більш самостійним.
У липні я відвідав бабусю з дідусем у селі. Бабуся навчила мене доїти корову та згодом вже спокійно довіряла мені цю важливу справу. З дідусем ми майже щодня ходили на риболовлю. Я вперше зумів зловити рибу. Це був невеличкий окунь. Поїздка до села подарувала мені приємні емоції та незабутні враження.
У серпні я відпочивав вдома. Батьки весь час працювали, тому я проводив дні надворі з товаришами. Одного разу у мами з татом зламалась машина, тому вони приїхали додому лише о дев’ятій вечора. Я вирішив зробити їм приємне і приготував смачну вечерю. Отже, це літо було надзвичайним. Я дуже виріс за цей час та усвідомив, що я доросла та самостійна людина.
Объяснение:
Одного разу серед літнього дня захмарило й пішов дощ. А в лісі в цей час було троє хлопців. Вони сховалися в хатинці й дивилися, як з неба ллє, мов з відра.
Коли це бачать: до хатини біжить ще один хлопчик.Незнайомий. Мабуть, з іншого села.Одежа на ньому була мокра, як хлющ. Він тремтів од холоду.
І ось перший із тих хлопців, які сиділи в сухому одязі, сказав:
— Як же ти змок на дощі! Мені жаль тебе...
Другий теж промовив красиві й жалісливі слова:
— Як страшно опинитися в зливу серед поля! Я співчуваю тобі...
А третій не сказав ні слова. Він мовчки зняв із себе сорочку й дав її змоклому хлопчикові. Той скинув мокру сорочку й одягнув суху.
Гарні не красиві слова. Гарні — красиві діла.