ПУкраїнські степи - це нескінченне море, що колихається пiд палючим сонцем, це безкрайній простір, це відчуття суцільної нескінченності простору і часу, це почуття абсолютної свободи. Все це ж можна сказати і про море - найулюбленішою стихії А. Айвазовского. Ось чому на своїй картині «Чумацька валка» він поєднав море і степ. Чумаки - це люди, промисел яких полягав у тому, щоб зібрати обоз з декількох возів, запряжених волами, і відправитися до Криму, де в той час добувалася сіль. Тоді це був дуже цінний товар, буквально на вагу золота. Поїздка була непростою. У такі поїздки відправлялися тільки відважні, досвідчені люди, які вміли і визначати погоду за прикметами, і дорогу - по зірках. Недарма по-українськи знамените скупчення зірок Чумацький Шлях називається «Чумацький Шлях» .Ось і на картині І.Айвазовського ми бачимо обоз чумаків у дорозі. У картини відсутня композиційний центр як такий - це зроблено навмисно, щоб показати глядачеві нескінченну дорогу, по якій ідуть чумаки. Можна побачити звивисту грунтову дорогу в степу, яка вже ними подолана, але ж скільки ще їм належить пройти! Обоз тільки-тільки почав в'їжджати на пагорб так, що його «хвіст» навіть і не видно, тому глядачеві картини важко уявити протяжність самого обозу. Можна розглядати лише фігури трьох чумаків, особливо чітко - першу. Це що стоїть на весь зріст дівчина в національному українському одязі. Вона стоїть, обернувшись назад, на пройдений шлях: чи то відміряє, скільки пройшов обоз, чи то орієнтується в часі по заходу сонця. Зазвичай, чумаками були тільки чоловіки, але художнику, напевно, хотілося додати картині жіноче, ліричне начало. Художник недарма вибрав для своєї картини час заходу: сідаюче сонце по-особливому підкреслює красу української природи, якою зазвичай притаманне буйство фарб. Але в променях заходу ці фарби виглядають по-іншому, приглушеннее, так щоб море, намальоване на картині в лівому кутку, зливалося зі степом. Колоритні українські будиночки і млини тільки додають ліричності в загальну атмосферу цього полотна.
Зміст цього виразу є основним мотим новели "Подвійне коло". Пригадайте, що кожен з братів згадував ці слова саме перед вбивством і це є символічно. Цей вираз несе в собі думку того, що у сім'ї, за будь-яких обставин, і навіть якщо існують розбіжності у якихось питаннях, то це не може слугувати приводом до сварок, а тим більш- вбивства. Родинні відносини, а саме: любов, взаємоповага, вміння знайти компроміс, здатність вибачати і приймати реальність,- це добрий грунт для побудови свого майбутнього.
Я, праця, суспільство... Праця людини приносить суспільству матеріальне і духовне багатство, а людині дає поетичне натхнення, сповнює серце відчуттям радості буття. Праця не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення і щастя в житті, робить його цілеспрямованим.
Я хочу, щоб життя було цілеспрямованим, осмисленим, а я була щасливою. Своє щастя я бачу в тій професії, яку я обираю — юрист, правознавець, правник. Може, не до кінця на сьогодні розумію свою професію. Але чітко знаю, що буду працювати і з законом, і з людиною. Законом захищати людину і очищати землю від погані. Цього захисту вимагає і хлібороб, і шахтар, і металург, і машинобудівник, і професор, і вчений. І завжди пам'ятатиму слова В. Симоненка:
Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.
Людина — не "гвинтик" величезного маховика, людства. Це неповторна особистість. Дивись, юристе, не помились! Щоб захистити людину, доведеться вести боротьбу зі злочинцями, з бюрократами, апаратниками-демагогами, офіційними патріотами, що кожної миті "дбають про народ", а насправді обдирають його. Від імені своєї професії і всіх її працівників хочеться сказати:
І тільки тих поважають мільйони, Хто поважає мільйони Я.
Отже, моя професія правознавця законами повинна поважати мільйони Я, а значить стояти на боці прав Людини. Це і є Щастя.
