«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний
Григорій Многогрішний завжди прагнув життя, гідного людини, він вважав: «Краще вмерти біжучи, ніж жити гниючи». І якимось дивом хлопець утік, на ходу вистрибнувши з «дракона». Це був вірний стрибок у смерть, однак «сміливі завжди мають щастя», і Григорій здобув щастя і волю як нагороду за пережиті страждання. Герой опинився у родині Сірків, де його прийняли, як рідну дитину. За це юнак був дуже вдячний цим людям і не зміг утекти, не попрощавшися з ними, бо душа через те боліла. А як часто можна зустрітись у житті з людською невдячністю. Ми бачимо, що Григорій був порядною людиною. Все, що він пережив, не зламало його, не заллямувало чисте й світле серце.
Повість Вольтера «Простак» закінчилась сумно. Однак Гордон, який до самісінької смерті приятелював з Простаком, стверджував: «Нещастя інколи йде на добре».. . а скільки ще чесних людей на світі можуть сказати: «У нещасті немає нічого доброго! »
Але у «Простакові» стан речей не зображений фатально безвихідним. За Вольтером, позитивний приклад поруч, за ла-Маншем, — у англії, яку так любить Простак.
Для того, щоб пояснити обидві точки зору, ми сьогодні пригадаємо трагічну долю мадемуазель де Сент-ів і гуронця, а також спробуємо зрозуміти сутність полеміки гуронця і Гордона в Бастилії.Перебування Простака в Парижі починається з в’язниці. і не вилізти б йому звідти довіку, якби не.. .
Утім, попередньо треба ще раз відзначити художню майстерність автора. У повісті є «дзеркальна» , перехресна ситуація: гуронець їде до Парижа передусім для того, щоб визволити з монастиря панну Сент-ів, а в результаті вона визволяє його.
Щоб визволити коханого, Сент-ів була вимушена зрадити його. Отже, для того щоб стосовно однієї людини здійснився акт справедливості (щоб Простака звільнили) , треба, щоб стосовно іншої людини здійснився акт несправедливості (панна Сент-ів змушена віддатися вельможі Сен-Пуанжу) . Такий стан справ називається беззаконням.
У Парижі панна де Сент-ів попросила єзуїта влаштувати її до «якоїсь доброї побожниці, яка уберегла б її від спокуси» . Яка їдка іронія Вольтера!
«Побожниця» , жінка, не менш поблажлива, чим єзуїт, висловлювалася ще ясніше:
«Леле, — казала вона, — рідко справи йдуть інакше в цьому дворі, такому ґречному, такому галантному, такому вславленому: найменші й найзвичайніші посади дають часто лише за таку ціну, якої вимагають од вас. Слухайте, ви викликали в мені довіру й приязнь: признаюся вам, що коли б я була така вперта, як ви, мій чоловік не посідав би тої невеличкої посади, з якої живе; він знає це й зовсім не сердиться.. . <...> Ваше становище набагато краще: мова йде про те, щоб повернути вашого чоловіка на світ божий і одружитися з ним; це святий обов’язок, і ви повинні його виконати. <...> Що за лабіринт неправди! Що за країна! »
Що стосується Простака, він «з’явився в Парижі й у війську під іншим іменем» , і в цьому разі зникнення імені можна тлумачити як зникнення тієї людини, яка його носила. Отримавши посаду, яка давала йому засоби для існування, він перестав бути самим собою.
Мабуть, саме через ці реалії французького життя тієї доби «Простака» , на відміну від інших філософських повістей Вольтера, відносять до просвітницького реалізму.
