Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. І це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті "Кайдашева сім'я" порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму.
Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому.
Сім'я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й привело до ненависті в родині. І це друга важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі "кайдашеві звички".
надзвичайно актуальним, адже перегукується із сучасністю.
Про це сказав режисер фільму “Захар Беркут” Ахтем Сеітаблаєв в розмові з журналістами на гала-прем’єрі в кінотеатрі “Київська Русь”.
“Там, де я жив разом з батьками, у Середній Азії, ми не проходили цей твір Івана Франка. І тому я прочитав його, передивився кілька разів надзвичайний фільм Леоніда Осики. І я точно знаю, що саме я звідти взяв. Чудовий склад акторів, надзвичайна атмосфера, метафоричний фільм з чітким громадянським меседжем. І тому, прочитавши, побачивши цю стрічку, я знав, про що я сьогодні хочу розповісти”, - підкреслив Сеітаблаєв.
Він зазначив, що література Франка, і зокрема “Захар Беркут”, є прикладом світової літератури. І як будь-який приклад світової літератури він не тільки вічний, а й завжди актуальний.
“Це боротьба за власну домівку, за власну батьківщину, за власне кохання, за те, що ти здатен відстоювати, за що ти здатен загинути... Це прагнення відстоювати власний б життя. І саме ідеологічний конфлікт для мене є головним — конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом. Саме через нього я зацікавився цим проєктом... Та ідеологічна конструкція, яку прагнув втілити в життя Тугар Вовк, увійшла в конфлікт зі світобаченням Захара Беркута. Власне, з цього починається конфлікт, а потім уже приходить третя сила, якій байдужі наші внутрішні проблеми, і жах настає для всіх. Чи не в такі часи ми зараз живемо? Чи не змушені українці відстоювати своє право на свій власний б життя, на власну гідність?” - пролунало від режисера риторичне запитання.
Читайте також: У Києві відбулася гала-прем'єра фільму “Захар Беркут”
Сеітаблаєв додав, що знайшов у книжці те, що перегукується з його власними відчуттями: “Я відкрив для себе багато емоцій, які закладені всередині цього твору. Я - кримський татарин, я п’ять років не був вдома, на батьківщині. І за п’ять років я бачив свою маму і свого батька тільки тричі”, - розповів Ахтем.
Режисер зазначив, що всі іноземні актори прочитали цю повість і ставили дуже багато запитань.
“Зокрема Роберт Патрік (Захар Беркут) і Томмі Фленаган (Тугар Вовк) дуже цікавились тим, звідки бере початок ця легенда і що зараз відбувається в Україні. Вони ж чули, що в Україні йде війна, що Україна захищається від зовнішнього агресора — від Росії. І вони були, в першу чергу, здивовані тим, що під час війни в Україні опікуються культурою, і кіно зокрема. Вони були здивовані Карпатами, варениками з вишнею... І вони були дуже готові до співпраці, що відчувалось на майданчику. Вони справжні чоловіки, справжні актори. І моєю особистою гордістю є те, що наші українські артисти жодним чином не поступаються голлівудським акторам”, - наголосив Сеітаблаєв.
Объяснение:
