24 листопада 1806 — народився у селі Лисогори Борзнянського повіту (нині Ічнянський район, Чернігівської обл.) в сім’ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в Харкові.
У 1820-х - Стороженко зустрічався із молодим Миколою Гоголем.
З 1824 — протягом майже 30 років перебуваючи на військовій службі (пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика драгунського полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу).
1828–1829 - брав участь у російсько-турецькій війні ,
1830–1831 - брав участь у придушенні польського повстання
1849 - брав участь у поході в Угорщину, був контужений.
1850–1863 — служив чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Дмитрі Бібікові.
1857 — на сторінках російських журналів і газет з’явилося ім’я О. Стороженка як автора роману з української старовини «Брати-близнюки».
1861 — став відомим і як україномовний письменник, його доробок друкували в журналі «Основа».
1863 — у Петербурзі вийшли «Українські оповідання» у двох томах, які О. Стороженко написав ще в 1850-х рр.
1864 — О. Стороженка перевели в польсько-литовський край — м. Вільно.
1868 - вийшов у відставку у ранзі дійсного статського радника, останні роки життя провів на хуторі поблизу Берестя. Тут він виконував обов’язки повітового предсідателя дворянства й голови з’їзду світських посередників. Займався садівництвом, любив полювати й рибалити. Багато часу віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив, нагороджений медаллю Академії мистецтв.
18 листопада 1874 р. - помер О. Стороженко на своєму хуторі. Похований у м. Бресті.
Основними темами народних балад є кохання, право вибору своєї правди в житті, боротьба за кохання.В українській поезії балада, виявляючи свою жанрову спорідненість з думою та романсом. Українські народні балади відносяться до одного з найскладніших видів усної народної творчості. Складність цього різновиду пісенного жанру полягає в тому, що він увібрав в себе велику кількість схожих рис з інших сюжетних жанрів, таких як ліричні пісні, думи, билини тощо. Отже дати однозначне і точне твердження терміну балада досить важко, оскільки границі та рамки досить розширені.Основою тематики українських народних балад часто є фантастичні, незвичайні події. ле якими б незвичними були події, все ж таки героями залишаються звичайні люди. Дослідники цього виду творчості виділили одну суттєву особливість — трагізм. Закінчення балад завжди нещасливе. Відтворення гострих конфліктів та емоцій в момент найвищого психологічного напруження, викликають глибокі зворушення та співчуття.Сильного психологічного ефекту в українських народних баладах досягають за до зображення драматизму подій, душевних переживань та емоційних потрясінь. Подібні ситуації та відчуття притаманні та знайомі кожній людині, тому і відгукувалось переживанням та співчуттям. Всі зображені події, попри елементи незвичайності, можуть мати місце в житті кожної людини. Персонажами є люди різних суспільних верств, оспівані події не ідеалізовані та не гіперболізовані. Опосередковано чи прямо в баладах зображене застереження чи повчання. В разі, якщо зло перемагає добро, все одно прихильність залишається на боці скривджених, тих хто не зміг за себе постояти, і вже від протилежного будується народна мораль, норми життя, виховується здатність відчувати людський біль, розчарування.
Особливістю балади є зображення героїв сильної волі. Такі характери найчастіше зустрічаються у творах драматургічних жанрів. Так, у баладі «Бондарівна» розповідається про горду дівчину, яка відмовила пану Каньовському в залицянні й забажала обрати краще смерть, ніж життя з нелюбом: «Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити. Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!» Пан застрелив дівчину, а батькові дав грошей, примовляючи: «Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, — Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» У баладі частково представлено елементи похоронного обряду: «Ой поклали Бондарівну на тесову лавку, Поки звелів пан Каньовський викопати ямку», «Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину, Поки звелів пан Каньовський зробить домовину» — за народним звичаєм, мрець мав відбути добу в своїй хаті. «Ударили в усі дзвони, музики заграли, А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!» — зображено обов'язковий елемент поховання молодої дівчини — музичний супровід дійства. Твір насичений епітетами, звертаннями, повторами, окличними реченнями.
Трагічна смерть козака оспівана в баладі «Ой на горі вогонь горить», у якій оповідується, як козак устиг запалити вогонь на знак нападу ворогів, а сам урятуватися не зміг і тепер «...лежить,/ Порубаний, постріляний./ Китайкою покриваний». І тільки вірний кінь розкаже батькам про смерть сина. Мова твору характеризується використанням метафор, повторів.