5. Рядки «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!» присвячені Івану Котляревському.
6. Поезія «Стоїть в селі Суботові» містить згадку про Богдана Хмельницького.
7. Дівчину залоскотали русалки у баладі "Причинна"
8. Заклик до єднання слов’янських народів звучить у творі "Єретик", "Гайдамаки".
9. Художній прийом, використаний Шевченком в рядках «За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі», називається метафорою (перенесення ознак одного предмета чи явища на інший на основі їхньої схожості) Є там і гіпербола (навмисне перебільшення для посилення виразності сказаного), і алітерація (повторення однорідних приголосних звукі, щоб підвищити інтонаційну та емоційну виразність).
10. «Великою, вольною, новою сім’єю» називає Шевченко майбутнє суспільство України у творі "Заповіт"
5. Рядки «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди, поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!» присвячені Івану Котляревському.
6. Поезія «Стоїть в селі Суботові» містить згадку про Богдана Хмельницького.
7. Дівчину залоскотали русалки у баладі "Причинна"
8. Заклик до єднання слов’янських народів звучить у творі "Єретик", "Гайдамаки".
9. Художній прийом, використаний Шевченком в рядках «За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі», називається метафорою (перенесення ознак одного предмета чи явища на інший на основі їхньої схожості) Є там і гіпербола (навмисне перебільшення для посилення виразності сказаного), і алітерація (повторення однорідних приголосних звукі, щоб підвищити інтонаційну та емоційну виразність).
10. «Великою, вольною, новою сім’єю» називає Шевченко майбутнє суспільство України у творі "Заповіт"
«ВИШНІ»
Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.
Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша "Вишні»:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й
пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі
села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Цей вірш нагадує відому
пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно.
Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі
і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети.
Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…