Відповідь:
У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані — це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців — Еней — «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти. Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни.
Мандруючи світом, троянці загартувалися і змужніли. В останніх двох частинах — це хоробре військо, віддане своєму ватажкові, вони за короткий час побудували міцну фортецю. В бою вони проявляють мужність, хоробрість і виходять переможцями з жорстокої боротьби із сильним і підступним ворогом. Наприкінці поеми троянці виступають як захисники свого народу.
В останніх розділах поеми серед троянців Котляревський виділяє два образи — Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб до йому воювати проти ворога, і поплатилися життям.
Відповідь:
Зима розпорошує своє військо: сніги, морози, крижаний вітер... Вона нагадує, що рано чи пізно листопаду настає кінець, коли останній листок торкається землі. Цьогоріч цим привернула до себе увагу берізка, така молода, але така вперта. Вона трималася до останнього, але зима була невблаганнно, вона змогла роздягти і її - юну струнку берізку. Дерево наче зникло, адже стовбур і гілля були тонюсінькіми і з вікна мого будинку їх майже не було видно. Добре, що час летить швидко, і вже скоро берізка наповниться соком, а також подарує свої перші бруньки.
Жив у лісі старий вовк, який вирішив більш нікого не ображати. Але його не схотіли зрозуміти одноплеменники-вовки і самі почали на нього нападати. Вони це робили, бо хотіли, щоб він передумав. Сподівалися пояснити, що лише безсилий може бути добрим.
Вовк почав і справді бути полохливим. Скрізь йому вважалися його брати, які чатують на нього.
Одного разу він крався лісом та шукав ягід і грибів. Раптом він змушений був зупинитися, бо почув шерех кущів. Вовк почав потроху підходити до них, а сам готовий був чкурнути подалі. Чим ближче вовк, тим сильніше трясеться рослина.
Старий зрозумів, що над ним знов бажають посміятися. І так йому соромно стало за себе, що він стрибнув у сам кущ і закричав: "Виходьте, я більше вас не боюся!"
Кущ припинив трястися, і звідтіль вийшов маленький зайчик.
Більше вовк не боявся, бо зрозумів, що постійний страх страшніший за все і вводить в оману полохливого.