Іван Карпенко-Карий — український письменник, драматург, актор, являється автором багатьох творів, одним із яких є — п'єса “Сто тисяч”. Навіть із самої назви, можна зрозуміти про що буде розповідатися.
Тому я хочу розповісти вам, про те що відбувалося у цьому творі, про головну думку яку автор намагався донести читачам і про те що, деяка частина людей на даний момент, гроші цінить більше ніж людське життя.
Головним героєм твору є Герасим Никидимович Калитка. Це дуже жадібний та скупий чоловік, якому гроші та земля важливіші за рідних. Одного дня коли його жінка попросила взяти коня, щоб з’їздити до церкви, він відмовив їй, і сказав щоб йшла пішки, тому що кінь працює 6 днів в тиждень, а сьогодні неділя, тож він повинен відпочивати, щоб в робочі дні приносив більший прибуток.
Одного разу до Калитки прийшов невідомий йому чоловік, який запропонував сто тисяч фальшивих грошей за п’ять справжніх. Звісно Герасим погодився на цю пропозицію. Никидимович робив все як говорив єврей, навіть йому прийшлося обманювати свого сина заради грошей. Він настільки жадібний, що затянув у цю аферу навіть свого кума — Савку. Єврей його обманув, він дав йому не просто фальшиві гроші, а звичайнісінькі папірці. Після цього Калитка обанкротився і вирішив покінчити з життям. Він взяв мотузку та пішов у ліс. Але спроба повіситись, виявилася невдалою, тому, що одному чоловікові удалося цьому запобігти. Після цього він ще й зрадів, тому, що помилкова віддав єврею не п’ять тисяч, а три. Але не дивлячись на це, невідомий все рівно вийшов у плюс.
Але не дивлячись на те, що Герасим хотів проміняти гроші на своє життя, я позитивно ставлюся до цього твору, тому, що ця п'єса є трагікомедією, яка поєднує в собі трагічну подію з життя головного персонажу та висміювання його глядачами. Ця трагікомедія є повчальною, тому не слід сприймати це близько до душі, а просто не бути як Калитка та не повторювати його помилок.
Тому, якщо ви не хочете закінчити, як Калитка, то слід розуміти, що гроші це і є ті самі звичайнісінькі папірці, за які не можна купити справжнє щастя.
Можна зробити висновок, що Герасимові гроші та земля важливіші не просто за своїх рідних та близьких, а навіть за своє життя. Отже, автор ніби висміює, а проте серйозно попереджає нас про небезпеку брудних грошей, які калічать душі людей, іноді змушують покінчувати з життям, спотворюючи моральні основи, від яких залежить здоров’я нації.
Источник: Твір на тему Сто тисяч Карпенко-Карий
Объяснение:
Кажуть, що світ порятує краса! А я вважаю, що його врятують любов і доброта. Добро — це єдина валюта, яка ніколи не знеціниться. До того ж, кількість добра тільки множиться, коли його роздаєш.
Людина, яка робить добрий вчинок, можна сказати, запускає естафету добра. Як правило, люди пам’ятають добрі вчинки і надалі теж роблять добрі справи. Тільки ось за добро не потрібно чекати подяки, адже тоді це не безкорисливий вчинок. Як сказав Омар Хайям: «Якщо ти за добро подяки чекаєш, ти не даруєш його — ти його продаєш». Щирість повинна бути в основі добрих вчинків, щире бажання до людині, зробити його більш щасливим. Добре серце — це серце, здатне поділитися своїм теплом і зрозуміти чужий біль, це серце, здатне співчувати і сорадоваться, а значить, бути живим і щирим.
Уже при первой встрече с любимым Анна решительно ответила ему: «Я брачная женщина, я мужа имею» . Но душевный надлом у нее все же состоялся. Она начала мучиться противоречием между любовью и моральной обязанностью. Михаил был весьма решительный, чтобы просто отступиться от утраченного, казалось, навсегда, счастья. Гурман хочет арестовать Николая, но жена не предупреждает об этом своего мужа. Для чего? Разве это И в самом деле, разве она самая хочет, чтобы все оставалось по-старому? Она же любит Михаила! Оба мужчины - Николай и Михаил - любят Анну. Появляется «треугольник» . Завязывается «гордеев узел» , который можно лишь разрубить: Михаил нашел свою утраченную молодецкую любовь и уже никогда не выпустит Анну из рук, Николай тоже любит Анну, она его жена, советчица и первая Анна любит Михаила, но ей беспредельно жаль и мужа. Итак, ситуация заходит в тупик. Михаил упекает Николая в тюрьму, а сам ходит к чужой женщине, отваживается публично танцевать с ней, вызывая резкое осуждение крестьянской общины. Все трое снова встречаются: Николай возвращается из тюрьмы. Но мгновенной развязки не происходит, ведь Николай слаб духом и не делает ничего решительного. Развязка наступает, когда полупьяный Николай топором убивает жандарма. Его не арестовывают, поскольку умирающий Михаил взял всю вину на себя, сказав, что совершил самоубийство.
На этом заканчивается внешний конфликт. Но разрешим ли конфликт внутренний? Конечно же, нет. Трое несчастных людей ищут счастья. Кажется, оно близко, они думают, что вот-вот - и давние вопросы будут разрешимы, и все в их жизни уладится. Но вышло наоборот. Анна, наверное, не сможет остаться с Николаем - убийцей ее Михаила, последние связи, которые их соединяли, нарушились, они уже чужие друг другу люди. Николай, вне всякого сомнения, будет ощущать укоры совести, смотря на убитую горем жену. Михаил же поплатился головой за поиски своего счастья.
Кто виноват? ответ может быть разнообразен: общество, судьба, фатум, естественные законы. А точнее, виновно общество, которое и устраивает судьбы людей.