Культурна спадщина українського народу у наш час має велике значення, адже саме вона відображає реальне життя людини протягом багатьох століть розвитку суспільства. Світогляд людей, їхні думки, почуття і моральний вигляд поступово формують систему духовних цінностей, які в подальшому й служать естетичному формуванню особистості.
Треба відмітити, що умови життя людини в різні епохи, культурні цінності нашого народу, його класова боротьба і видатні історичні події служили і служать джерелом виникнення творів мистецтва і літератури, були і є найціннішим матеріалом для митців у будь-якій сфері творчості. Культурна спадщина дозволяє розкрити істинну сутність того, що відбувалося в минули часи, підвищити духовний рівень суспільства, покращити соціальні умови і зберегти культурні цінності українського народу.
Основна мета мистецтва, яке покликане відображати різноманітні сторони життя наших співвітчизників і яке створене самим народом, полягає у художньому оформленні і реальному викладі цього життя. Культурна спадщина впливає на свідомість людей – для цього використовуються вражаючі типові образи, яким притаманні характерні якості представників тієї чи іншої епохи, а також різні художні прийоми.
Насильство, зрада, ненависть і брехня викликають у людей огиду, і тим самим формують у суспільстві негативне ставлення до таких проявів, отже, закликають до боротьби з ними. Оголюючи негативні сторони життя нашого народу та висвітлюючи трагічні сторінки його історії, культурна спадщина допомагає зрозуміти приреченість усього поганого перед істинними людськими ідеалами. Найкращі людські вчинки і помисли придають нам віри у те, що зло не залишиться непокараним, а правда обов’язково переможе. Роль давньої культурної спадщини, як носія культурних і моральних цінностей, незаперечна.
Кожна епоха відрізняється своїм характером, кожне століття залишає свою культурну спадщину, яка потім неодмінно відображається у творах музики, літератури і мистецтва. Саме мистецтво здатне збагати внутрішній світ людини, надати їй всебічні знання. Це і мистецькі твори, і багатий історичний матеріал, і культурна спадщина українського і інших народів, які населяли або населяють сьогодні нашу планету. Природа культури і мистецтва засновується не лише на реалізмі відображення тих чи інших історичних подій, але й відображення безлічі другорядних, та не менш важливих обставин, обставин життя людини, її вчинків, її характеру і її поведінки у різних умовах.
На мою думку, важко переоцінити значення культурної спадщини, та й інтерес до мистецьких творів ніколи не вщухне. Адже саме мистецтво в життя людини вносить красу і гармонію, саме воно є джерелом культурного і естетичного виховання гідної особистості. Я вважаю, що саме культурна спадщина надихає людину на добрі справи і вчинки, і тому кожен з нас повинен знати її, любити і вивчати.
9 березня 1814 року – народження видатного поета .
Навесні 1837 року – Шевченко тяжко захворів.
22 квітня 1838 року – викуплений з кріпацтва.
Восени 1839 року – Шевченко знову тяжко захворів.
1838-1845 роки – наука в Академії мистецтв у м. Петербург.
1840 року – вийшов “Кобзар”.
1839 – 1841 роки – працює над поемою “Гайдамаки”.
1841 року – поема “Гайдамаки”.
1843 року – Шевченко приїздив на Україну.
Восени 1845 року – хворів на гарячку в Переяславі.
1845 року – написано п’ять поем :”Кавказ”,”Єретик”,”Великий льох”,”Наймичка”, “І мертвим, і живим… ” та всесвітньо відомий “Заповіт”.
5 квітня 1847 року – Шевченка заарештовано і відправлено до Петербурга.
Восени 1847 року – у вогких казематах Орської фортеці Шевченко захворів на ревматизм.
1847 року – був вміщений у лазарет.
1848 року – взяли в научну експедицію для вивчення опису Аральського моря.
1848-1858 роки –військова служба, в Окремому Оренбурзькомо корпусі.
17 жовтня 1850 року – переведено в Новопетровське укріплення .
1855 року – хворів на виснажливу малярію.
2 серпня 1857 року – поета було звільнено.
1858 року – було видано дозвіл про виїзд на Україну.
Влітку 1859 року – Тарас Григорович поїхав на Україну, в рідне село Кирилівку.
1859 року – в Лейпцігу вперше надрукована поема “Кавказ”.
10 березня 1861 року – Тарас Шевченко зайшов у свою майстерню, упав і замовк навіки.
22 травня 1861 року – тіло Великого Кобзаря перевезене на Україну і захоронене в Каневі на Чернечій горі.