М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Як ви розумієте словосполучення безпощадна зброя сміху у вірші "як дитиною бувало"? чому її найбільше боїться лірична героїня ? )) 35 ів «як дитиною, бувало…» леся українка як дитиною, бувало, упаду собі на лихо, то хоч в серце біль доходив, я собі вставала тихо. «що, болить? » – мене питали, але я не признавалась – я була малою горда, – щоб не плакать, я сміялась. а тепер, коли для мене жартом злим кінчиться драма і от-от зірватись має гостра, злобна епіграма, – безпощадній зброї сміху я боюся піддаватись, і, забувши давню гордість, плачу я, щоб не сміятись.

👇
Ответ:
eduard22222
eduard22222
02.12.2020
В поэзии «Как ребенком, бывало...», написанной в начале февраля 1897 года, в самый раз в предчувствии весны, речь идет о физических и душевных мучениях лирической героини, которая, «хотя в сердце боль доходила», не сознавалась в этом. Она была немного гордая, смеялась, чтобы не плакать. Но теперь, когда силы почти исчерпаны и жизнь на грани, героиня боится подвергаться беспощадному оружию смеха, учитывая, что вот-вот с ее уст сорвется острым, злобная эпиграмма, поэтому, «забыв давнюю гордость», она плачет, чтобы не смеяться. Значит, что жизнь играет с человеком в страшные, бессмысленные шутки, заставляя ходит по краю пропасти, находиться на границе жизни и смерти, которые не раз ощущала Л. Украинка.Философскими раздумьями о жизни и смерти пронизано стихотворение «Тишина морская». Автор использует художественный прием параллелизма. Изображая природу, морскую тишину, «ясное небо, ясное море, ясные тучки, ясное солнце», поэтесса восторгается вечной красотой золотистых волн, их беспредельностью, вековым величием. Кажется, будто по морю пролегает тропинка, которой продвигается лодочная, с ее весел спадает искрящееся золото. Душа лирической героини, ее сердце испытали много горя в жизни, поэтому стремятся такого же покоя, как и золотые морские волны. По этой причине в тексте находим слова, которые выражают желание сесть в эту странную лодку, оттолкнуться от берега и «далеко восточнее солнца золотым путем поплыть!» Фактически маленькая лодочная среди моря, тропинка, путь от востока солнца к мероприятию символизируют переход к другому миру, где нет страданий и мучений

. В том мире героини не страшны ни ветра, ни подводные камни, она называет его краем «вечных лучей». Л. Украинка поднимает философскую проблему сущности бытия, его конечности, проблему жизни и смерти. Героиня поэзии не боится смерти; она воспринимает ее, как лишение от всего страшного и плохого, что пришлось перенести за жизнь, как переход к новому, лучшего этапа, когда тело не страдает, а душа получает вечный покой.В поэзии «Мечты» лирическая героиня упоминает детство, когда ее очаровывали гордые, отважные пленные, которые имели мужество отказаться от жизни, лишь бы только не быть покоренными. Такие легенды ее захватывали, такие образы мерещились во время горячки, когда обнаруживала себя болезнь. И хотя детство и мечты не исчезают, героиня верная своим принципам, учитывая, что считает, что кровь, пролитая за честное знамя, не напрасна

. В данном произведении чрезвычайно тесно переплелись социальные и личные мотивы творчества Л. Украинки

. В целом, мы понимаем, что речь идет о борьбе с болезнью, а с другой - видим и призыв к общественной борьбе за лучшую жизнь, в котором превалирует духовная основа.
4,4(78 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
xomidov
xomidov
02.12.2020
Повість М. Коцюбинського "Дорогою ціною" присвячена життю українського народу на початку XIX ст. У повісті відтворено долю молодих людей, яка була досить типовою для того часу. Опинившись в неволі, трудове селянство, "як дикий тур, загнаний, знесилений", не бажало, одначе, скоритися з панським ярмом на шиї. Багато з них бігло з-під кріпацтва у вільні краї, зокрема за Дунай, де після зруйнування Запорозької Січі 1775 року було засновано Задунайську Січ. Але й там не було волі і спокою, бо панство ловило втікачів і, якщо не засилало до Сибіру, то "одсилало в кайданах назад, знов у неволю, на панщину". І невідомо, що було краще: загинути чи залишатися жити у знущанні. 

Головні герої повісті — Остап та Соломія — кохали одне одного. Але для пана вони, як й інші кріпаки, були "товаром", тому він розлучив їх і видав заміж Соломію за свого хурмана. Пан катував нагаями дідуся Остапа, збирався забити самого Остапа за його сміливе слово. Все це спричинило до втечі. 

Остап мав на меті жити поміж вільних людей, а Соломія мріяла оселитися у слободі, господарювати та піклуватися про Остапа. Цим мріям не судилося здійснитися. Остап і Соломія були не поодинокі у бажанні здобутися волі: цілими родинами бігли від кривди та знущання селяни, підтримуючи одне одного. Важким був шлях за кордон. Але й за кордоном їх не чекала бажана воля: спочатку Остапа було поранено, потім Соломія і Остап потрапили у циганське злодійське гніздо, через що Остапа забрали до в'язниці та збирались відправити назад до пана. 

Соломія не уявляла собі життя без Остапа, тому хотіла визволити його. Для цього вона склала план і разом з Іваном Котигорошком спробувала відбити Остапа у турків, коли вони перевозили його через Дунай. Але ця спроба визволити Остапа закінчилася загибеллю Соломії та Івана. 

Остап залишився живий. На все життя на його тілі зосталися сліди мордувань від пана, москалів, турків. Втрата Соломії була для нього втратою половини душі. Гірке, самотнє життя прожив Остап, чекаючи часу об'єднання з другою половиною себе у потойбічному світі. 

Доля Остапа та Соломії вражає трагічністю й високою красою. Остап, вихований дідом у давніх традиціях вільного козацтва, усе життя не тільки мріяв про волю, але й здобув її. Дуже дорого заплатив він за бажану волю. Велике кохання покликало Соломію піти за Остапом у пошуках волі. її не спинили труднощі та небезпека. Дуже прикро, що Соломія загинула, а Остап, замість подружнього життя з нею, мав тільки спогади про своє кохання.
4,5(88 оценок)
Ответ:
klanana
klanana
02.12.2020
Петро Шраменко: "Він добрий був син і щирий козак; лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік преогорчити і золоту свою славу гряззю закаляти. У нього інша була думка: умислив собі, після панотцевої смерті, ійти на Запорожжє да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи пліндровати і жизнь свою по-лицарськи, на полі чи на морі, за християнську віру положити".
Леся Черванівна:"У хаті у неї, як у віночку; хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка. (...) Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті-усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить."
Яким Сомко:"...у дорогих кармпзинах, високий і вродливий; а по кармазинах скрізь комір і полт гаптовані золотом; зверху кирея підбита соболем; підпиравсь срібною булавою."
Іван Брюховецький: "Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані- і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б здогадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота, да й та на ньому була мов чужа. І постатт, і врода в його була зовсім не гетьманська.Так наче собі чоловікпростенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на ньою, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне: так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тільки очі були якісь чудні- так і бігаютт то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка. Іде, трошки згорбившись, а голову схилив на бік чак, наче каже: "Я ні од кого нічого не бажаю, тілько мене не чіпайте."
4,6(11 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ