Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір. Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям. Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню. Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі… Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч. Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо. Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя
Сто друзів — це мало, один ворог — це багато», – «Над шкурою дрижати — людиною не жити», – «Де не посій, то вродиться»,
Справді, добре сміється той, хто сміється останнім», – «Зверху сміється, а всередині сичить» – «Птиця також боса ходить і не журиться», – «В книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі», – «Мужицька музика — ціп і коса», – «Чи знайдеться чоловік, якому не треба було б більше, ніж він має» – Шила у мішку не втаїш – Правда завжди випливе (з кишені Михайлика разом із щавлем випало дві насінини). – Праця облагороджує душу людини – Роботящі руки гори вернуть(як Михайлик орав разом із батьком). – Грамотний – видющий і на все тямущий – Письменного голова годує(прагнення Михайлика до читання,до знань). – У нього не розживешся і серед зими льоду – Тіло в золоті,а душа в болоті(коли жадібний і жорстокий односелець Михайлика не дав шматка хліба жебрачці та її хлопчику). – Біль душі – найстрашніший біль – Життя має свою дорогу (смерть дідуся Дем’яна та перше потрясіння Михайлика. – Зоря іде – долю веде. – Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.
