Тарас Шевченко зобразив у своїй поемі живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Шевченко показує, що само існування царського самодержавства є комедією, і воно існує лише завдяки пасивності та "сну" народу. У пролозі Шевченко змальовує загальні принципи існування російського самодержавства. Він саркастично показує найголовніші вади кріпосницького ладу: лицемірство, жорстокість, ненаситність. Отже, змальовуючи образи кріпаків: каліки, вдови, сина-рекрута, опухлої дитини і її матері-кріпачки, покритки, пана-розпусника, поет доводить, що під гнітом царя і поміщиків життя для кріпаків не рай, а справжнє пекло. Отже, автор дає нам зрозуміти, що без жандармів, чиновників, війська, каторги самодержець безсилий і викликає лише сміх, а не страх. Народові немає чого боятися царизму, його треба знищити — до такого висновку вів Шевченко своїх сучасників. Тарас Григорович Шевченко підкреслив, що самодержавний устрій уже давно пережив себе і страшною руїною тримається лише на солдатських багнетах, придушуючи все живе й прогресивне. Вона викривала і засуджувала мораль паразитизму, пробуджувала національну самосвідомість і почуття людської гідності українського народу.
