Рід літератури: лірика.
Жанр: вірш.
Вид лірики: філософська.
Тема: розповідь ліричного героя-сина про материнську любов, гімн материнству.
Ідея: уславлення материнської любові, заклик шанобливо ставитись до матерів.
Основна думка: материнський рушник для дитини — щастя, доля, любов.
Епітети: далека дорога, солов'їні гаї, незрадлива ласкава усмішка, засмучені очі, очі хороші, тихім шелесті.
Порівняння: "простелю, наче долю".
Звертання: «Рідна мати моя».
Образ-символ: рушник (оберіг родини), дорога (життєва дорога), мати (любов, турбота), очі (дзеркало душі), діброви (рідна земля).
Надеюсь,что
ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури: філософська лірика. Жанр: вірш-медитація (молитва). Мотив: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу. Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробуваннях самоідентичності, неповторності своєї долі. Віршовий розмір: дактиль. Римування: перехресне. Художньо-стильові особливості: епітети: «гнів пречистий»; «мале людське життя»; риторичне звертання: «Господи...»; метафори: «вірою тугу розвіюю», «надією довжу його в віки». Примітки: В основу вірша «Господи, гніву пречистого...» покладено канон, запропонований християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання погрібного в Бога». Поезія «ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...» — це стоїчна поезія, що утверджує впевненість ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Автор говорить про власну силу і незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність. У Богові й матері він бачить духовних провідників, що визначають внутрішнє обличчя людини. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у випробуваннях. Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати родила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як б формування внутрішньої сили. Бога — як символ людської совісті, віри в добро і справедливість — Стус згадує доволі часто. Поет звертається до нього в часи, коли йому нестерпно важко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.
Объяснение:
Грицик: добрий. веселий, хоробрий , мрiйливий, вiрний друг, кмiтливий , шукатель пригод.