Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші…Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.
* * * Через воду він проводить, А сам з місця вік не сходить. (Міст)* * * По полю ходить, жне, косить, Зерно молотить, хліба не просить. (Комбайн)* * * Хоч не літак, а крилатий, Без крил не може працювати. (Вітряк)* * * Знизу клин Зверху млин. Тече вода А їй не біда. (Парасолька)* * * І червона, й соковита, Та гірка вона все літо. Припече мороз – вона Стала добра й смачна. (Калина)* * * Кавунчики дрібненькі, Смугасті та кисленькі, У колючки вбралися І кущиком назвалися. (Аґрус)* * * Мов маленький м’ячик, Висить, а не скаче, Рум’яне, гладеньке, На смак солоденьке. (Яблуко) * * * Торох, торох, Розсипався горох. Почало світати – Нема що збирати. (Зірки)* * * Дерев’яний та довгенький, Маю носик я гостренький. На білому слід лишаю, Усіх діток потішаю. (Олівець)* * * Ухопився за дріт, Покотився у світ, Потяг близняток Цілий десяток. (Електровоз)
* * * У нашої бабусі Сидить дід в кожусі, Проти печі гріється, Без води умиється. (Кіт)* * * Прийшла кума із довгим віником На бесіду із нашим півником, Схопила півня на обід Та й замела мітлою слід. (Лисиця)* * * Найрідніша, наймиліша, Всіх вона нас пестить, тішить, Завжди скрізь буває з нами. Відгадайте, хто це?.. (Мама)* * * Олена зелена, Не сіяна, не саджена, Хто доторкнеться, Той обпечеться. (Кропива)* * * Уночі гуляє, А вдень спочиває, Має круглі очі, Бачить серед ночі. (Сова)* * * Хоч я і страшнуватий, Ось палиця в руці, Та як мені прогнати Від проса горобців? (Опудало)* * * Він скрізь: у полі і в саду, А в дім не попаде, І я тоді лиш з дому йду, Коли вже він не йде. (Дощ) * * * Цвіте синьо, лист зелений Квітник прикрашає Хоч мороз усе побив – Його не займає. (Барвінок)* * * Сонечко в траві зійшло, Усміхнулось, розцвіло, Згодом стало біле-біле І за вітром полетіло. (Кульбаба) * * * Ніде не купиш, На вагах не зважиш, Сам здобуваєш, У комору складаєш. (Знання)
Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші…Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.