У творі Осипа Турянського "Поза межами болю" автор піднімає відразу кілька вічних проблем людства: взаємовідносини людини і держави, людина та її доля під час війни, причини війни та амбіції правителів країн під час неї, збереження моральності і духовності у військових умовах. Досить очевидною для кожного читача є і своєрідний протест автора проти війни,в якого з одного боку війна визнається безсумівним злом, а з іншого боку ніякого виходу з цієї проблеми автором не пропонується . На тлі всьго цього, звичайно, піднімається і питання сенсу життя людини. Згідно з сюжетом в центрі твору знаходиться історія семи друзів військополонених, які служили в австрійській армії, але потрапили в полон. Але доля була прихильною до них, і їм вдалося здійснити втечу в полон. Втім, наслідком цього стали ще більші проблеми - пора року тодішніх подій була зимовою, а знчить, друзям, довелося йтийти по безжалісному морозу. Саме погодним умоваму творі відведена дуже важлива роль - автор детально її описує і показує в якості мало не самого ворога героїв твору. складні обставини наштовхують друзів на роздуми про життя та здійснення відчайдушних вчинків. Їм вже не потрібні гроші, вони готові спалити їх, щоб зберегти вогнище. Усвідомлення швидкої смерті змушує згадувати їх про своє колишнє життя і близьких людей. Втім всі вони зберігали людську гідність і не змогли їсти людське мясо навіть в умовах страшного голоду. Твір закінчується трагічно - в живих залишається лишеодин з семи друзів. Але Осип Турянський закінчує його оптимістичним висновком про те, що вічні цінності завжди перемагає смерть. Питання сенсу життя в цьому творі досить очевидне. Його герої боролися за своє життя, незважаючи ні на що, здійснювали і не завжди обдумані вчинки, але в той же час навіть у таких складних умовах завжди залишалися гідними людьми. Думається, що якщо це вдалося їм, то повинно вдасться кожній іншій людині в будь-яких умовах. Основний сенс по Осипу Турянському - залишатися людиною в будь-яких обставинах і не шукати виправдань в найскладніших умовах. Держава завжди була і буде жорстокою зі своїми громадянами. У деяких випадках держава настільки жорстока, як це описано в цьому творі. Але визначаючи свій сенс життя, необхідно розділяти взаємини між людиною і державою,а також між звичайними людьми, адже це далеко не одне і теж.
Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
