Показ родинної педагогіки, культу матері, праці, рідного слова, святе ставлення до землі, оранки, сівби, до дерев, насіння, бачення краси і визнання влади природи, глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів, цінність життя, уславлення чесності, гідності, справедливості, любові до рідної землі та до людей як головних якостей людини, творення Людини.
2. Характеристика образів ворожого стану 2.1. Тугар Вовк. 2.1.1. Цитатна характеристика. Додатковий матеріал. • «...Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». • «...Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, ...побудував собі гарну хату...» • «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду...» • «Тільки мені ви затроюєте життя в тім раю». • Максим: «Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати...» • «Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним». • «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю...» • Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна». • З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів».
Переказ — усна оповідь про життєві факти, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва — переказ). Найдавніші казки у всьому світі — це народні казки. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки — це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.
