Краса людської душі.Така витончена і яскрава, а можливо безбарвна. Ніхто не знає яка вона.З одного боку, краса людської душі начебто і існує, а з іншого-хто зна. Ми можемо коливатися в догадках вічність, але ніколи не дізнаємося поки не побачимо. Довести своє твердження я можу тим що на мою думку, роблячи певні вчинки ми формуємо своє майбутнє і тим самим прикрашаємо свою душу, або ж навпаки. Досить лише пригадати постать мавки із твору "Лісова пісня". На мою думку, красу душі цієї лісової мешканки просто неможливо описати словами. Маючи велику можливість помститися за своє втрачене кохання, вона просто пробачила. Це може бути доказом того що мавка має чисту совість і прекрасну душу. Я чула досить багато висловів щодо слів про красу людської душі, але знаю я одне. Те що ми вважаємо душею це ми є самі. І коли ми намагаємося забезпечити себе всим якнайкращим, роблячи при цьому погані діла, ми спотворюємо свою душу, а отже і самих себе. І підсумовуючи міркування про красу людської душі, можна зробити висновок що вона є наслідком наших вчинків.
Омелько — працьовитий селянин, виснажений панщиною. У нього здорові, загорілі, жилаві руки, сухорляве і бліде обличчя. Ставши хазяїном, Кайдаш продовжує багато працювати. Набожність уживається в ньому з пияцтвом. Нерідко з церкви він звертав у шинок запивати «давнє панщане горе». Письменник майстерно передає, як втрачається межа між виявами забобонності Кайдаша і хворобливого стану його психіки від постійного перепою. Такий Кайдаш не смішний, а викликає глибоке співчуття. Його слабкості Нечуй-Левицький пояснює соціальними факторами, хоча й не наголошує на них, а зосереджується на розкритті самого характеру в його індивідуальних виявленнях. Отже, ідеал «господаря-хлібороба» не міг зреалізуватися під час кріпаччини. З повісті «Кайдашева сім'я» видно, як важко й неоднозначно він відроджувався в посткріпацьких умовах, коли довгі часи безправ'я, безземелля знищили інстинкт господаря.
Омелько Кайдаш – це селянин, чий світогляд формувався в часи кріпацтва. Він був кріпаком, і роки тяжкої праці підірвали його сили, забрали здоров'я та радість життя. Виглядає він так: його «широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця». Через постійну працю руки Омелька "здорові" і "жилаві".
Омелько Кайдаш був працьовитою людииною, і своїх синів теж привчав до праці. Це - позитивна риса його характеру. Серед негативних рис - те, що він запальний і забобонний, і, насамперед, схильний до пияцтва.
Саме пияцтво і сгубило Омелька Кайдаша: він спився, збожеволів та втопився - при тому, що саме такої смерті боявся все життя.
Довести своє твердження я можу тим що на мою думку, роблячи певні вчинки ми формуємо своє майбутнє і тим самим прикрашаємо свою душу, або ж навпаки.
Досить лише пригадати постать мавки із твору "Лісова пісня". На мою думку, красу душі цієї лісової мешканки просто неможливо описати словами. Маючи велику можливість помститися за своє втрачене кохання, вона просто пробачила. Це може бути доказом того що мавка має чисту совість і прекрасну душу.
Я чула досить багато висловів щодо слів про красу людської душі, але знаю я одне. Те що ми вважаємо душею це ми є самі. І коли ми намагаємося забезпечити себе всим якнайкращим, роблячи при цьому погані діла, ми спотворюємо свою душу, а отже і самих себе.
І підсумовуючи міркування про красу людської душі, можна зробити висновок що вона є наслідком наших вчинків.