Question

Характеристика пістряка та забрьохи ( конотопська відьма)

Answer 1

Образи сотника Забрьохи та писаря Пістряка в повісті «Конотопська відьма» Давно вже потонуло в великому Харкові невеличке село Основа. Але не потонуло в часі літературне ім'я, що дало це село. Григорій Квітка-Основ'яненко — видатний прозаїк і драматург дошевченківської доби, що своєю творчістю вніс вагомий вклад в українську літературу.. Його повість «Конотопська відьма» є майстерною сатирою на життя і побут панівного українського суспільстваXVIII ст. З великою викривальною силою змальовує автор образи ледачого сотника Забрьохи, шахрая і безпросвітного п'яниці писаря Пістряка, свавільного пана Халявського, отця Симеона, невдоволеного тим, що зменшилася смертність людей, а отже, він став менше обідати на похоронах. Особливо яскраво змальоване у творі конотопське начальство — сотник Забрьоха й писар Пістряк. Ледащо і п'яниця Забрьощенко після смерті батька, сотника, сам посів цю посаду і почав називати себе Забрьохою. Пан сотник любить поспати та смачно попоїсти, єдина його «культурна розвага» — випити. Забрьоха чітко схарактеризований за до народного виразу «не має дев'ятої клепки в голові». Навіть свою сотню козаків він не може порахувати, бо «більш тридцяти ліку не знав». У ставленні до простого люду сотник чванливий, пихатий. Забрьоха виступає у творі ледачим і бездіяльним, і в усіх службових справах, і в побуті він звик покладатися на писаря. Єдине його усвідомлене бажання — побратися з Оленою Хорунжівною, щоб посісти її багатенький хутір. Заради власної вигоди він здатен і «Конотоп спалити», і всіх дітей конотопських за один день «потрощити». В образі Пістряка зображено типового тогочасного писаря-крутія, людину, що уміло використовує своє службове становище у власних інтересах. Це образ зухвалого шахрая, підступного і мстивого в стосунках з іншими. Пістряк задумав скинути Забрьоху з сотенства і посісти його місце. Він радить недоумкуватому і довірливому сотнику не йти з козаками в похід, як того вимагав наказ, а зайнятися «невідкладнішою» справою — знайти відьму, що «вкрала дощ». Темний Забрьоха наївно потрапляє в хитру Пістрякову пастку і наказує топити жінок. У результаті Забрьоха втрачає посаду, але і Пістряк не став сотником, більше того — швидко втратив своє місце, бо надумав «орудувати» новим «начальником». Зрадливий Пістряк навіть подарунок, що лагодив Забрьосі на весілля, поніс до нового сотника, щоб «підбитись» до того. Не можна стримати щирого сміху, читаючи про кумедні пригоді Забрьохи і Пістряка в «славному сотенному місті» Конотопі, як і не можна обійти увагою сатиричне викриття письменником духовної деградації і отупіння панівної верхівки тогочасного суспільства.