Тому, що навколо нього знаходяться люди, які роблять для Климка теж саме. Він зрозумів, що він пережив багато чого, але що буде коли він стане творити зло? Нічого, добро воно, якщо ти зробиш добро, то і тобі його зроблять. Потрібно розуміти, що ніхто не заслуговує нещастя, усі навіть ті люди, які робили помилки, мають отримувати щастя. Він втратив усіх близьких і зрозумів, як це бути одним без до без розуміння, тому він не хотів робити нікому поганого. Бо пам'ятав, що життя продовжується.
За всіх часів патріотизм, тобто любов до рідної країни, був серед чеснот, що найбільш цінувалися у людині. І це цілком зрозуміло. Вітчизну не обирають, як не обирають рідну мати, і любов до Вітчизни певною мірою схожа на люов до матері, що дала життя. Тому у будь-яку епоху любов і повага як до батьків, так і до Батьківщини була і є одною з найбільших чеснот - недаремно у багатьох мовах слова "батько/батьки" і "батьківщина" є спільнокореневими.
Якщо людина зневажає країну, що породила її - ганьба такій людині. Цуратися рідної країни - це те ж саме, що з призирством ставитися до рідної матусі. Звісно, що і люди, і країни не бувають ідеальними, але ж люблять їх незважаючи на недоліки. Людина, яка любить свою Батьківщину, ніколи не буде виказувати зневагу до неї - ані словом, ані ділом. Навпаки, справжній патріот буде робити все залежне від нього, щоб його рідна країна стала кращою.
На мій погляд, любити своїх батьків і свою Батьківщину для людини є природнім. Як же можна ставитися зневажливо до людини або країни, що дала тобі життя? Я вважаю, що аж ніяк не можна.
Мені дуже подобається визначення поняття "матерія" з підручника фізики: "Матерія - поняття, стан простору, речовина, яка існує незалежно від нашого знання про нього". Те ж саме можна сказати про нашу країну. Вона існує незалежно від того, бажають інші нації та окремі люди її визнавати чи ні. Ми постійно переймаємось сусідством з Росією: там же такі простори! Багатства! Нафта! Там же такі глибокі традиції! Світова популярність і авторитет! Наукові досягнення! Визнана світом література, балет, музеї! А що у нас? "Махають двокольоровим прапором, навчають мови, зайвої для сучасної людини, та пишаються цим селюком Шевченком!" Я особисто згоден з тим, що вважати Шевченка всесвітньо відомим поетом ранувато. А може, це йому й не треба? Чи багато неросіян читають Пушкіна в перекладі? Може, Шевченко надто "національний", щоб бути зрозумілим іншим народам? Тай і взагалі, чи багато митців з інших літератур мають стабільний успіх за кордоном? Не дуже багато, прямо скажемо. Головні "постачальники" цих письменників - Велика Британія, Німеччина, США, Франція. Набагато менше їх походить з Іспанії, Італії, східних країн. Взяти ту ж Росію: кого з її письменників постійно читають, екранізують, ставлять у театрах неросіяни за кордоном? Толстого, Достоєвського, Чєхова, Набокова (який писав англійською); набагато менше - Тургенєва, Лєскова, Бердяєва. Та й хто з російського "канону" є чистим росіянином? Француз Лермонтов, ефіоп Пушкін, грузин Маяковський чи єврей Бродський? Більшість митців і мислителів Росії зазнали глибокого впливу української культури, психології, природи. Булгаков, Бердяєв, Цвєтаєва тривалий час жили у Києві. Сковорода, який вже навіть Москвою визнається українським філософом, був одним з найвпливовіших вчителів Толстого. Достатньо лише побіжного прочитання Гоголя, щоб визначити суржик, українську тематику, мислення, гумор, цитати з народних пісень і дум. Не меншого впливу нашої культури зазнали й сусідні країни: "польські" філософ Оріховський і поет Богдан-Ігор Антонич, француз Оноре де Бальзак, німець Райнер-Марія Рільке, єврей Шолом-Алейхем та єврейська цивілізація як така (єврейські народні танки походять від гуцульських хороводів), та, нарешті, "росіяни": педагоги Сухомлинський і Макаренко, фізики Капиця та Патон або літературна та театральна богема Москви та Санкт-Петербурга, яка автоматично поповнювала ся кращими силами російських колоній, і в першу чергу Україною. Якщо ми вже говоримо про минуле, то цей список можна було б продовжити: хоч це питання й складне, але "колискою трьох слов'янських народів" була не Московська чи якась, а Київська Русь. До Петра І вся московська еліта була неписьменною (!), в той час як в Україні козацька старшина вчила своїх дітей в європейських університетах, а письменність була поголовною. "Відродження" російської культури ХVІІІ століття відбулося на 90 % перенесенням київської еліти до Москви й Петербурга. На фоні Мазепи, який вільно володів декількома європейськими мовами, Петро І з його голандськими судоверфами (по-сучасному, ПТУ) не мав жодних переваг. Тому не треба слухати прихильників Росії. Ми - аж ніяк не вторинна нація, і не треба вважати українське чимось другорядним, нижчого гатунку. З іншого боку, попри всі недоліки й слабкість політичної влади, ми єдина країна СНД, де з 1989 року не було війни. Ми маємо багато громадянських прав, яких не існує в сусідніх країнах (альтернативна військова служба, наприклад). Ми віддали свій атомний потенціал, і хоч це не знайшло належного світового поцінування, цей жест доброї волі має викликати нашу повагу до уряду. Нам потрібна рівновага між розвитком свого і вживанням у світову громадськість, а також наполеглива праця над поліпшенням життя. Думаю, це був би велетенський крок уперед, якби міністерство освіти затвердило другою державною мовою англійську. Це позбавило б нас необхідності знайомитися із світовою думкою через посередництво російських перекладів, а також приєднало більше людей до величезних ресурсів Інтернету. Ми також маємо піднести на належний рівень нашу освіту і культуру праці. Я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє. Моя країна ще скаже своє слово. Моєму поколінню настав час діяти!
