Козаччина — одна з героїчних і найславетніших сторінок багатовікової української історії. Понад двісті років — з середини XVI сг. і до останньої чверті XVIII сг. — козацтво було рушійною силою поступу України, вкарбувало слід у її визвольні змагання, оборону від зовнішніх ворогів, розбудову держави, культурний прогрес. Українське козацтво, як вільне військово-промислове об’єднання сформувалося з усіх станів в тогочасного суспільства, насамперед селянства, на права і свободу якого посягала польська шляхта, тому увібрало в себе волелюбні риси українського національного характеру. Утворивши свою козацьку хрисгиянську республіку на низу Дніпра, за порогами, козаки вважали основним своїм завданням боротьбу з турецько-татарської агресією, а згодом, з кінця XVI сг., починаються козацьке селянські повстання і тривалі війни проти польсько-шляхетського панування на Україні, що завершилися народно-визвольною війною 1648-1654 рр. під керівництвом Богдана Хмельницького і приєднанням України до Росії.
Козаччина була знищена російським царизмом після завоювання Криму й колонізації півдня України. Слава про її звитяжні діла залишилася жити в пам’яті поколінь. Героїчний епос — думи та історичні пісні — зберіг і опоетизував кращі віхи історії козацтва, уславив його численних ватажків, дав оцінку його патріотичних настроїв, бойових виправ, високих моральних якостей, колоритних буднів. Все, що було кращим і світлим і українському народі, асоціювалося з образами козака і Запорозької Січі. В народній пам’яті козак став символом України, її волі, краси, буйної степової вдачі
Козак — це національний герой, що представляє українську ментальність, українську душу, українське слово. Глибинно цей образ ще не простежений до кінця, не збагнуто всю його велич і повноту. В основі своїй — він ідеальний. Проте, на відміну від закутого в лати і статичного західноєвропейського лицаря, він рухливий, життєрадісний, дотепний, сповнений гумором і веселощами. Козак умів боротися, готовий був умерти за обрану справу, зате умів і радіти життю, віддавав козацьким звичаям і веселощам частину свого неспокійного розгойданого буття.
Ели выжила...
зайчик
ця тваринка є невеликого розміру. має шерсть білого кольору, значить настала зима. шерсть коротка та густа і зігріває його від холоду. на невеличкій мордочці добре видно два вуха, що прислухаються до кожного звуку у лісі. два маленькі ока спостережливо зауважують все, що відбувається навкруги. позаду є хвостик. він маленький, пухнастий та круглої форми. задні лапи довші за передні. це дозволяє йому швидко стрибати, рятуючись від ворогів.
звірятко гарне та прудке.
