Відповідь:
Його ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. За язичницькими віруваннями, це й жнивне свято Паликопа, коли грім підпалював збіжжя, спричиняючи великі пожежі. Можливо, тому письменник пізніше називав себе «гарячим Пантелеймоном», підкреслюючи тим самим не лише зв’язок свого імені з вогнем, полум’ям, а й особливість характеру — невгамовного, бурхливого, палкого й енергійного.
Мені найбільше запам’яталося те, що П. Куліш був усебічно обдарованою людиною. Він досконало володів українською мовою, а також старослов’янською та російською; знав польську, латину, італійську, французьку, німецьку, шведську мови, а щоб перекласти Біблію з оригіналу, уже на схилі життя почав вивчати давньоєврейську. Саме завдяки його таланту перекладача українське письменство збагатилося численними перлинами світової літератури — творами В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф. Шиллера та ін.
П. Куліш мав складний характер. Гордий і неподатливої вдачі він завжди прагнув бути лише на чільному місці, протиставляти себе громаді.
Скажімо, його погляди на таку важливу для української спільноти тему, як козацтво, змінювалися від позитивних оцінок до негативних навіть в одному творі — романі «Чорна рада». У ньому письменник прославляє Запорожжя як «серце українське», як осередок волі. Водночас він стверджує, що це «гніздо лицарства козацького» народжує «тільки хижих вовків да лисиць», які, щоб не господарювати, йшли на Січ, аби «п’янствовать да баглаї бити, а не лицарювати!..».
Тому запорожці — «вражі сини», «прокляті сіромахи», «розбишаки». Зрозуміло, що така оцінка козацтва не сприймалася ні сучасниками, ні нащадками П. Куліша, бо вона не була історично об’єктивною. Проте ці інвективи «гарячого Панька» порушували складну й актуальну проблему українства: його неоднорідності, його фатальної неспромоги об’єднатися в найвідповідальніші моменти історії.
Та й життєві роздоріжжя письменника позначені не завжди послідовними вчинками. Так, постійно обстоюючи право рідного народу на щасливе й вільне життя, добре знаючи причини та наслідки його поневолення, П. Куліш працює в Польщі як імперський чиновник з «обрусительною» місією. Він дозволяє собі возвеличувати царя й царицю, добре розуміючи те, що саме російський царат знищив Запорозьку Січ.
Складність характеру митця виявлялася ще і в тому, що він не поділяв закликів Кобзаря до збройної боротьби, не підтримував його поглядів на козаччину, загалом історичне минуле України. Проте він високо цінував геній Тараса Григоровича, допомагав публікувати й пропагувати його твори. Ідейні розходження друзів поглиблювалися також їхніми різними характерами: Т. Шевченко сприймав світ і людей серцем, душею, а П. Куліш — розумом.
Пояснення:
Такою була тема інтелектуального лабіринту. Недарма в цю назву внесене містке багатогранне визначення «мозаїка» як різнокольорові скельця, на яких зібрана була інформація, що розкриває таємниці української душі.
Розлога територія України, невимовна краса ландшафту, оксамитовість ласкавого клімату, сонячна насиченість, високе яскраво-блакитне небо, буяння зела і злаків, квіткових барв і пташиного співу, казкова плодючість найпотужніших чорноземів на планеті – це наша українська земля. Злиття людини з навколишньою розкішшю породило душевний світ українця з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною душею, особливим характером, у якого степова волелюбність і непокірливість поєднуються з європейською поміркованістю.
Захід розпочався виступом Скриль В.І. – наукового працівника музею ім..І.П.Котляревського про людину з великою українською душею, народного поета,Великого Кобзаря Т.Г.Шевченка.
Знання з актуальних проблем українознавства «Я знаю Україну» продемонстрував студент гр. 31ФР Ареф`єв Дмитро.
Студенти груп 31ФР,41ФРз перегорнули масив думок – лабіринтів про інтровертивний соціум українців. Цікавими були їх виступи про характерні риси української душі: миролюбство, сміливість, волелюбність, демократичність, обдарованість, сердечність, оптимізм, повагу до родини, поклоніння перед жінкою та ін.
Презентація легенди про дівчину Україну (ролі виконували Горошко Віта,Ареф`єв Дмитро,Ковтун Руслан) розкрила ще одну сторінку таланту українців.
Доповнили грань української душі гумор, влучні жарти, що озвучили в діалозі баби Параски й баби Палажки за твором Нечуя-Левицького «Кайдашева сім`я» студенти 21ФР Горошко Віта, Веклич Оля, Рязанова Іра.
Всі ці складові дали можливість розкрити образ українця, його душу, що є візитною карткою українського народу.
Объяснение:
