Кохання - світле щире ніжне почуття. Заради нього люди йдуть на безліч змін, жертв. Проте нічого спільного між коханням, що надихає, створює і брехнею, яка завжди все руйнує не повинно бути. Звісно в житті трапляються різні ситуації, але я переконана, що завжди знайдеться б, що ніяким чином не зашкодить коханню.
Краса у житті людини... Про неї мріють, її чекають, нею захоплюються. Про красу думав і писав у своєму щоденнику знаменитий М. Реріх, людина надзвичайно високої культури, гуманіст, мислитель, художник. У самий розпал другої світової війни, 31 березня 1942 р., коли на карту була поставлена доля людства і здавалось, що духовні цінності втратили всякий смисл, він написав:
«...Людина прагне її, знаходить і приймає красу без усяких умов, а так тому тільки, що вона краса, і з благоговінням схиляється перед нею, не питаючи, чим вона корисна і що можна на неї купити? І, можливо, у цьому й полягає найбільша таємниця художньої творчості, що образ краси, створений нею, стає одразу кумиром, без усяких умов. А чому він стає кумиром? Тому що потреба краси розвивається найбільше тоді, коли людина в розладі з дійсністю, у негармонії, у боротьбі, тобто, коли найбільше живе, тому що людина найбільше живе саме в той час, коли чого-небудь шукає і досягає: тоді в ній і проявляється найбільш природне бажання всього гармонійного, спокою, а в красі є і гармонія, і спокій.
Чи можна зараз говорити про красу, про прекрасне? І можна, і потрібно. Через усі бурі людство пристане до цього берега. У грозі і блискавці воно навчиться шанувати прекрасне. Без краси не будуть збудовані нові фортеці і твердині».
Із словами Реріха перегукуються слова діячів української , культури. І, можливо, саме сьогодні, у наш тяжкий час, коли зовсім поруч під кулями і снарядами гинуть діти та жінки, а думки людей зайняті не вічними істинами, а пошуком шматка хліба, варто прислухатися до закликів берегти, плекати красу, культ якої є однією з найхарактерніших рис, притаманних нашій національній культурі.
«Що ж говорити про місце краси в нашій духовності, в нашій творчості, в нашім побуті? Це річ настільки очевидна, що не вимагає обговорення. Чи візьмемо наші вишивки, чи наші писанки, чи наш народний стрій, чи пісню, чи хату, чи — донедавна ще мережані ярма для волів, а ще й досі цяцьковані у гуцулів речі і приладдя — все це просякнене характеристичним панестетизмом, якого родовід не підлягає сумніву і з огляду на його многовікову закоріненість, і з огляду на його форми, і з огляду на разючі, часом, аналогії.
У якого іншого з сучасних нам народів вживається, наприклад, слово «гарний» не в значенні лише «красний» (красивий — прим, авт.), а в значенні внутрішньої якости, добрости, вартости («гарна людина», «гарний врожай», «гарна пшениця»)? І коли пригадаємо собі античногрецьке, властиво, неперекладальне, поняття «калоскагатос», що одночасно означало комплекс «красного й доброго», знову ж напотикаємо праджерело тієї властивосте… наша етика таки зовсім по старогрецькому є органічно злита з нашою естетикою. «Негарний вчинок» або «негарне поступовання» — вирази, які свідчать, що естетика і тут є ніби критерієм етики».
(Є. Маланюк. «Нариси з історії нашої культури»)
«Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва. І водночас творилася пісня, з'являвся народний живопис, бриніла бандура, ця українська арфа... Людина оточувала себе красою, знала в ній смак, художньо оздоблювала життя, заполонена одвічним бажанням творити».
4. Новели. Розширив імпресіоністичний стиль укр.літ,відноситься до ₴нової генерації письменників", почав творити модерну літетуру, якої не було раніше, з'єднував музику з літературою (як у творі інтермеццо), експерементував з поєднаннями цим самим створюючи нові вітки. 5. Він написав її з себе, описав відчуття, втому, яка накопичилася в нього на протязі життя у місті, передав красу того світу який він бачив навколо себе. 6. Інтермеццо - імпресіоністична новела. Має непередбачуваний та неочікуваний кінець(що є характерним для новели) Передає почуття, є дуже емоційною (треба прочитати текст та виписати найемоційніші моменти, я вже його перечитувати не буду=)). 7. Бо вона дуже емоційна, описує життя та кохання двох людей, має багато ₴пісенних моментів", коли Іван танцює з Чугайстирем, коли Марічка співає. Крім того новела легко читається, що теж несе в собі певну "музичність" 8. Бо вони також були дітьми двох ворогуючих сімей, закохалися один в одного ще в дитинстві, їхні стосунки розвивалися швидко, але були обірванні смертю Марічки, сумуючи за коханою Іван постійно шукав її, чув її голос і в результаті це привело його до гибелі. Знову ж одна любов принесла декілька смертей - аналогія з Ромео і Джульєтою. 9. Неоромантизм - емоційні протиставлення героїв, ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка і приземлено-груба Палагна. Посилений імпресіонізм - під час похорону Івана гуцули влаштовують танок, стан Івана після того як дізнався про смерть коханої, на початку твору сварка та бійка між сім'ями, танець з Чугайстирем тільки б вберегти від смерті мавку. 10. В музиці інтермеццо - це невелика п'єса (підвид драматургії, розвивається з великою кількістю головних героїв).В новелі Коцюбинського також відображені герої, перечислені на початку твору так як у п'єсах (моя утома, вітер, рука города і тд). Його новела невелика за змістом, так як і п'єса. Поскільки в музиці інтермеццо вставляється у середину великого твору, то ще її можна назвати "паузою", і новела письменника - також пауза його городського життя. 11. Це треба робити самостійно. Можу порекомендувати рядки з природою фарбувати зеленим або блакитним кольором - як символ духу, волі, здоров'я, свободи та відпочинку. Там де буде місто - можна взяти сірий, коричневий кольори - як символи тяжкості, заповненості, буденності та сірості. Де описуються емоції можна взяти жовтий або оранжевий - відображення почуттів та душі. 12. Скрипку(альт, контрабас) (вона може передавати як розчуленість, спокій, так і сердиті та сильні тони), піаніно - моменти з природою, наповнені спокоєм, саксофон - також спокій.
