М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Сенкан до улюбленого героя з твору русалонька із 7-в

👇
Ответ:
vikapuhtina
vikapuhtina
05.06.2021
1. Софійка 2. Мрійлива, допитлива 3. Відшукує,плаче,допомагає 4. Софійка наполегливо шукає коралі 5. Помічниця
4,6(7 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
popoposa
popoposa
05.06.2021
Художня лiтература 
- це особлива форма естетичного освоєння свiту, за до якоï кожна 
людина збагачує себе духовно.
Особисто я, вивчаючи лiтературу, розширила уявлення про стародавнi епохи. 
Лiтература навчила мене мрiяти, переживати разом iз персонажами творiв, збагатила 
мою мову, адже мова творiв i усноï народноï творчостi, i 
украïнських письменникiв 
- це зразок, це мовленнєвий орiєнтир.
Украïнський народ має велику культуру i славну iсторiю. Твори 
украïнськоï лiтератури допомагають заглибитись у iсторiю нашоï 
культури, збагнути, як i чим жив наш народ у рiзнi часи i епохи. Зрозумiти душу 
народу, його внутрiшню велич i красу, безмежну любов до Украïни до
поетичнi твори.
У восьмому класi ми вивчали лiричнi пiснi, у яких 
- любов, терпiння, переживання, вiчне почуття кохання. Поетичне слово Тараса 
Шевченка, Iвана Франка, Лесi Украïнки розкриває високi моральнi цiнностi 
нашого народу: чеснiсть, незламнiсть, вiдданiсть. Я була вражена майстернiстю 
Лесi Украïнки i з великим задоволенням прочитала поему "Давня казка". Поема 
до зрозумiти працю поета, зазирнути у майстерню письменника. Я зрозумiла: 
щоб народ знав i пам'ятав твори, автор має намагатися, щоб його слово було, як 
"пiсня i дзвiнким, i гучним", щоб "розходилось свiтом стоголосою луною".
4,4(90 оценок)
Ответ:
ПАРРА
ПАРРА
05.06.2021

Малий Тарас чумакує.

"Літо 1824 року було дуже гарне. Небо голубе та ясне від палкого сонячного проміння, що так і ллється потоками на зелені садки Кирилівки, на білі хатини з чорними стріхами й димарями, на пишні квітники перед хатами та на блискучі церковні бані.

Тільки в хаті Шевченків невесело. Недобра мачуха побиває дітей-пасинків і проклинає їх, а вже найбільше малого Тараса.

Бачить це батько, бачить старенький дідусь, і жаль їм хлопчини.

— Невинно терпить,— каже батько.

Задумався старий дідусь, а по хвилині каже:

— А знаєш що, Грицю! Ось ти вибираєшся чумакувати, візьми й Тараса з собою...

Тарас почув таку милу новину, і мовби його на сто коней посадили. Поїде, світа побачить, степи, козацькі могили. І пригадує собі, як то він уже «їхав з чумаками», тому чи не чотири роки вже буде, тоді, як він ішов до «залізних стовпів».

На другий день раненько батько з Тарасом поснідали, сіли на віз, перехрестилися і... воли рушили. Минають поля, гаї, села, а ось уже й місто біліє перед ними.

— Що це за місто? — питається в батька Тарас.

— Гуляйполе,— відповідає батько.

І знов села, поля, хутори. При дорозі буйна трава. Батько спиняє воли, випрягає, пускає їх на пашу.

— Обідатимемо, сину,— каже. Сідають на возі, обідають.

— То вже степ, тату?

— Ні, Тарасе, це ще не степ, але ось як виїдемо в Херсонщину, то вже почнеться справжній степ, широкий, буйний. Тільки то вже не те, що було колись, тепер уже багато степу зорали, замість тирси пшениця шумить.

Тарас не дивиться на міста, його очі біжать дальше — за річку Тикич, у степ безмежний.

— А це вже справжній степ? — допитується знову Тарас.

— Так, це вже степ,— відповідає батько.

Віз котиться широким шляхом, а обабіч шляху шумлять високі трави, що вже почали жовкнути від палючого сонця. Тарас бігає зором по степу якось розмріяно. А по хвилині питається:

— Тату, то тут жили запорожці?

— Так, кажуть старі люди, що тут була запорозька вольниця,— відповів батько.

А Тарас уже не допитується, задумався. Його уява малює йому буйних, чубатих запорожців, як вони ганяються степом, здоганяють татар, що везуть ясир з України, заводять бій з татарами, бранців визволяють. А потім копають могилу товариству, що впало в бою, і сиплять високу-високу. Все так, як дідусь оповідав, а дідусь знає, бо пам'ятає і запорожців, і гайдамаків".

4,5(28 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ