Тема “Блакитна дитина” – Прагнення добра і справедливості. Ідея “Блакитна дитина” – Вміння мріяти, товаришувати, відповідальність за молодших і слабших. Основна думка “Блакитна дитина” – Тонке відчуття краси і природи, її благотворного впливу на людину, вміння цінувати дружбу. Головні герої “Блакитна дитина”: Мати, Толя, Ванька, Директор школи, Федько, Домна Данилівна, Вчитель фізики Юрій Сергійович, Василь Гаврильченко, Анжеліка Михайлівна, Кім, Марія Федорівна, Михайло Семенович. Жанр: автобіографічна повість “Блакитна дитина” — це чесна, відверта, щира, весела розповідь дорослого письменника про реальне власне дитинство з його позитивом і негативом. Звісно, в повісті гармонійно поєдналися серйозне та іронічне. “Блакитна дитина” сюжет А.Дімаров написав у “Блакитній дитині” про своє дитинство. Розповідь була дуже щира, смішна й спонукаюча до осмислення життя. Блактна дитина – “янгол “, якого приводять у приклад сину автора. Але той був звичайним хлопцем, в якого була велика кількість пригод. Інколи вони були смішними, а інколи закінчувалися болісно й повчально. Бажаючи сподобатися дівчинці, Толя поліз у чужий садок, який охороняв страшний собака. Був спійманий, зраджений друзями й осоромлений. За останнє й помстився. Автор розповідає, як вони сміялися постійно з вчитиля, що заікався. Як бажали отримати хоч трохи уваги від улюбленної вчительки. А потім до й одружитися з іншим вчителем, закидавши яйцями її коханого-тракториста. А бажаючи виділитися і взявши жабку до рота, випадково проковтнув бідненьку, а потім ще довго прислухався до неї у своєму животі. Багато пригод, велика вдячність матері , вчителям – ось про що цей незабутній твір.
Блакитна дитина — це янгол, яким змалювали батька в дитинстві мати й бабуся. Насправді він був звичайним хлопцем, і в його шкільному житті було багато пригод — веселих і не дуже. Батько згадує, яким він був у віці свого сина, й краще розуміє свою дитину.
Окрім бешкетів та розваг, Толик помічає у житті важливі речі й цінує їх: вміння мріяти, товаришувати, відповідальність за молодших і слабших, прагнення до добра й справедливості, тонке відчуття краси природи, її благотворного впливу на людину, почуття гумору.
Тема: розповідь про духовно багату людину. Ідея: уславлення духовних поривань людини. Епітети: "вічного поривання". Риторичні запитання: "А як же людина?", "А що ж людина?"
Тема: відтворення роздумів поетеси про смисл життя людини.
Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов’язано, перебуваючи далеко за його межами.
Аналіз вірша "Крила" Ліни Костенко
На думку Костенко, людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені не з пуху, а з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії.
Тарас Шевченко написав поезію «Садок вишневий коло хати…», у 1847 році знаходячись під слідством в камері-одиночці Петропавловської фортеці. В ті сумні дні самотності та очікування вироку, він загадував мальовничі картині рідної України. Також її чудову природу, мирних, працьовитих, доброзичливих мешканців. Поет не знав, чи побачить він ще землю свого дитинства.
У фортеці, в травні, можливо під враженням від прогулянок на тюремному подвір’ї, поет створив один з найбільш сонячних, життєрадісних своїх віршів – «Садок вишневий коло хати». Він увійшов до поетичного циклу «В казематі».
Тема: показ гармонії краси української природи і щасливого родинного життя працьовитих селян.
Ідея: уславлення людини праці, чарівності природи рідного краю.
Основна думка: мрія Т. Шевченка про щасливе життя українського народу, щоб праця для нього була насолодою, задоволенням, а не гнобленням, приниженням, тиранією.
Жанр: пейзажна лірика; цей вірш написаний у фольклорному стилі, тому не дивно, що став народною піснею, покладений на музику Я. Степовим.
Сюжет: Вірш містить опис мальовничої краси весняного надвечір’я на Україні. Тихі сутінки віддзеркалюють гармонію почуттів, спокійну радість буття простої селянської родини.
Певне місце у творі займає зображення гармонії материнства, у поетичних рядках автор змальовує жінку, радість її материнських обов’язків: вона вечерю зготувала, доньку навчала, дітей спати повкладала. І все це овіяне спокоєм і гармонією з природою.
Вірш - світовий шедевр пейзажної лірики. У поезії перед нами, наче наочно, постає вечір в українському селі. Поет змальовує ідилічну картину простої, небагатої, але щасливої селянської родини за вечерею. Поет зображує її з такою зворушливістю та майстерністю, що зорові та слухові образи стають майже живими для читача: «Хрущі над вишнями гудуть…».
Любов до рідного краю та туга за ним до поетові показати велику гармонію рідної землі, красу та поетичність життя простих, роботящих людей.
Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами.
Якою ж сильною була туга поета за рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий вірш!
Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? Про це мріяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися.
Вірш став "візитною карткою" України — квітучої, мирної, співучої та доброї.