1. Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою... 2.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті. 3.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть... 4. Виродок іде! — кричить, забачивши здалека Чіпку, білоголовий хлопчик. — Запорток! — підхопить другий. — Ходім до нього! 5. Такі казочки бабусині, при самотньому житті, осторонь од товариства, пластом ложилися на дитячий розум, гонили в голові думку за думкою, гадку за гадкою. Глибоко западали вони в його гаряче серце, а в душі підіймали хвилю горою — з самого споду до верху. 6. Закипіла в Чіпки у руках робота. Найняв плуг, волів, зорав поле, засіяв, заборонив; зійшло — як щітка! У косовицю став за косаря — викосив дванадцять копиць сіна. Є чим овечок узиму годувати. Настала жнива — місячної ночі жне. Розгорювався десь на десять рублів; купив у заїжджого цигана стару кобилу; звозив хліб, поставив у току: отакі скирти понавертав! Дивуються люди, що Чіпка до хазяйства такий удатний! А Чіпка, дивись, у же й хліб вимолотив, сама солома стоїть — завалив увесь город ожередами. Скоту нема. Продав Чіпка більшу половину соломи, кілька мішків хліба, та восени купив корову на ярмарку.
Нерідко можна побачити або почути когось, хто скаржиться на своє життя, кажучи, що воне у нього дуже нудне. Звичайно, людина влаштована так, що їй регулярно хочеться розваг, веселощів, чогось цікавого і захоплюючого. Якщо людина цього не має, незабаром вона стає роздратованою, злою, починає ставитися до оточуючих людей негативно. Все це тому, що потреба в розвагах обов’язково повинна задовольнятися, як і всі інші людські потреби. Незадоволення потреб небезпечне для людини неприємними відчуттями, розчаруванням у житті і навіть болем.
Але як зробити власне життя більш веселим? Як привнести в щоденну повторювану рутину різноманітність, інтерес, азарт? Далеко не обов’язково для цього порушувати закони або норми моралі, іноді достатньо просто бути трішки активнішим, особливо в питанні пошуку пригод. У нашій мові слово «пригоди» має не тільки своє безпосереднє значення, іноді люди кажуть, що хтось «знайшов на свою голову пригод», маючи при цьому на увазі, що людина створила для себе самої проблеми. Але таке розуміння слова зовсім не означає, що пригоди – це завжди погано і з негативними наслідками. Все-таки пригоди можуть бути й гарними, цікавими, такими, які приносять в життя людини інтерес, веселощі.
Наприклад, раптове рішення зібратися з друзями і відправитися в похід або в далеку або недалеку подорож – чи пригода це? Звичайно, так, це пригода. Адже, як правило, до такої подорожі або походу необхідно готуватися заздалегідь, планувати всі її етапи, розраховувати власні сили тощо. А якщо зірватися раптово, заздалегідь нічого не плануючи, можна опинитися в пригоді, адже тоді людина може зіткнутися з чимось незвіданим, неспланованим. Звичайно, в компанії друзів така пригода обов’язково перетвориться у дуже цікаве заняття, яке, безумовно, зробить життя набагато більш веселим та захоплюючим.
Так, пригоди можуть бути різними. Можна потрапити в таку «пригоду», що виживання здасться самою радісною подією в житті. Але бувають і інші пригоди, менш небезпечні, але зате не менш веселі. Щоб потрапляти в такі веселі пригоди, необхідно робити щось для їх появи самостійно, потрібно ініціювати їх самому. Звичайно, вкрай важливо мати гідну компанію з друзів, серед яких будь-які пригоди можуть стати неймовірно веселими і запам’ятатися на все життя вперед. Гарні і веселі пригоди потрібні кожному.
