ответ:Славко⇒це хлопець приблизно тринадцяти років, що проживає у Львові. Це звичайний учень, який має особливе ставлення до навколишнього світу. Славко добрий, чуйний, романтичний. Хлопець має незвичайні захоплення. Це, зокрема, фехтування та спелеологія (вивчення печер). Ці нестандартні хобі говорять про те, що Славко любить досліджувати таємниці природи та є досить мужнім. Варто додати, що хлопець має чудові стосунки з батьками.
Юлько⇒це інший герой твору, який відрізняється пихатістю та гоноровитістю. Вдома, з батьками, це ніжна та сумлінна дитина. Поряд з друзями Юлько виставляє себе напоказ, демонструє гордощі. Через таку поведінку учень дещо самотній. Що стосується хобі Юлька, то він займається малюванням, адже має дійсно багату фантазію.
Объяснение:
Хтось коріння моє обгриза лася вона сусіду Пневі, — і листя хтось моє об’їдає...
Подивився Пень на всі боки, бачить — під деревом їжак прогулюється.
Гей! — крикнув Пень сердито.— Це ти у Берізки коріння обгризаєш?
— Фр! — обурився їжак. — Що мені — їсти нічого? Я й мишей ловлю, і хробаків, я навіть... навіть зі змією справлюся. Навіщо мені коріння обгризати?
— Хто ж тоді цим займається?
— Може, цей? — показав їжак на Борсука, котрий біля своєї нори нишпорив.
— От видумали, — образився Борсук.— Я під деревами личинок їм, а коріння не займаю. Може, то Кріт і Землерийка? Вони завжди у землі длубаються.
— Е, ні, — запротестували Кріт і Землерийка, — ми їмо жуків та хробаків, а дерев не займаємо.
Задумався Пеньок: хто ж це Берізку губить? Адже не тільки коріння у неї обгризають, а й листя об’їдають.
Ні їжак, ні Борсук, ні Кріт із Землерийкою до листя не доберуться. Ось птахи — ті скрізь встигають: і на ріллі копаються, і на гілках дерев скачуть. Побачив Пень Шпаків і гукнув їм:
— Гей, пернаті! Чи то не ви Берізці шкодите?
— Що-що? — здивувалися Шпаки.— Щоб ми, птахи, дереву шкодили? Та ніколи!
Вирішили тоді звірі та птахи під стерегти шкідника. Сховалися в кущах і чекають. Годину чекають, дві чекають, уже й потомилися чекати, а шкідник не з’являється. Стало сонечко за ліс ховатися, захотілося всім спати.
їжак хоча й нічний звір, а теж знічев’я розпозіхався. Хто де сидів, там і заснув.
І от тільки вони поснули, вибрався з-під корча жук Травневий Хрущ.
Вусами поворушив, лапами потер і закричав по-своєму, но-жучиному:
Гей, вилазьте із щілинок.
З-під сосонок, з-під ялинок.
Час настав, сюди скоріше.
Вдосталь є смачної їжі!
І зразу ж з усіх боків задзижчало, загуділо.
Зум-зум-зум-зум-зум-зум,
Ми завжди готові, кум!
А Хрущ ще гучніше зазивав, навколо Берізки в’ється.
Солоденькі тут листочки.
Налітай, сини і дочки.
Тьоті, дяді, баби з дідом,
Пригощайтеся обідом!
Хмарою налетіли Хрущі на Берізку, обсіли, обліпили, і листя за ними не видно.
Затремтіла бідолашна, зарипіла. Почув їжак — Борсука штовхнув, прокинувся Борсук — Крота іі Землерийку розбудив.
— Так ось хто Берізку губить! — закричали звірі.
— Держи їх! Лови! — зняли галас Шпаки.
Налетіли Граки, Дрозди, Зозулі та як почали Хрущів хапати.
Зум-зум-зум-зум-зум-зум-зум,
Ой, куди ж тікати, кум? —
заметушилися жуки.
Під дерева ховайтеся! Під дерева, — скомандував Хрущ.
Хрущ під дерева, а там на них їжак з Борсуком чекають. Хрущі у землю, а тут їх Кріт і Землерийка хапають. Всіх до одного половили.
Розгорнула Берізка листочки, розпрямила гілки і вклонилася своїм вірним друзям.