В судьбе и жизни каждого человека огромную роль играют близкие люди: родственники, друзья, любимый человек. Они поддерживают в трудную минуту советом, утешают в тяжелых ситуациях, радуются в счастливые моменты. Причем, друг остается другом в любые времена. В средневековье, в наши дни, в далеком будущем друзья были и будут необходимы всем. В начале девятнадцатого века, в разгар правительственных гонений на молодое поколение, близкие, конечно же, были важны в жизни появившихся "новых людей". Роман Тургенева "Отцы и дети" как раз об одном из молодых революционеров – разночинцев 60 –х годов. Хотя основная мысль романа – идейная борьба людей разных поколений, главный герой, Евгений Базаров, проверяется автором на умение и любить, и дружить. По-моему, проследить за тем, как человек, отрицающий любые чувства, может выжить в сложном мире противоречий, довольно интересно. Итак, Евгений Васильевич Базаров – сын уездного лекаря. Он занимается естественными науками и проповедует нигилизм, то есть ничего не принимает на веру. Именно по суждениям нигилизма, любовь к родителям, друзьям, женщинам для него – это что-то примитивное и ненужное, нечто иное, как раздражение нервных окончаний. Но однажды в студенческом кругу Базаров знакомится с молодым человеком по имени Аркадий Кирсанов, который сразу же на него производит впечатление "мяконького либерального барича". В глазах радикала – материалиста Аркадий до последнего дня оставался "размазней" и "нежной душой". "Молодой человек, неглупый, но совершенно лишенный умственной оригинальности и постоянно нуждающийся в чьей–нибудь поддержке," - так охарактеризовали Аркадия критики. Он всегда был лишь приятелем Базарова. Аркадий познакомился с нигилистическими идеями, которых придерживался его друг, нашел их довольно интересными и увлекся этим молодым течением. Но в его философских суждениях всегда чувствовалась какая-то детская наивность, он не был искренним нигилистом, а просто хотел быть сыном своего века. ("Мы сила!") Он с наслаждением отрицал все вокруг, не замечая противоречий в своем поведении. Аркадий не мог принять многих взглядов своего учителя, так как в отличие от него он хорошо относился и к природе, и к женщинам, и к аристократам, "хоть и не смел признаться в этом". У Базарова же он вызывал снисходительно-дружеское, покровительное отношение, и, казалось, что Евгений разрешил Кирсанову дружить с собой. Он воспитывал его, как ребенка, и относился к нему так же, почти всегда насмешливо и несерьезно. Хотя Аркадий – сторонник Базарова и "напяливает на себя его идеи", он не мог быть с ним единым целым, так как идейно принадлежал к лагерю "отцов". Аркадию ближе спокойная обстановка в доме отца, да и "хозяйство не возбуждало в нем отвращения." Когда-нибудь ему все равно бы пришлось признать, что он чужой Базарову ("Он хищный, а мы с вами ручные."), и что его идеи "ему не по вкусу". Я полностью согласен с Писаревым, что Аркадий только лишь вообразил себе, что глубоко уважал и от души любил Базарова, хотя в сущности он не питал к нему никакой сердечной привязанности. Час от часу пропасть между ними росла, и особенно обнажилось размежевание между ними, когда они познакомились с Одинцовыми. В городе на балу они встретили молодую вдову. Анна Сергеевна – самостоятельная, властная, независимая и умная женщина. В
Повідомлення на тему: Микола Куліш та його зв’язок з театром "Березіль". Народився Микола Гурович Куліш 5 грудня 1892 року в селищі Чаплинка Херсонської області в сім’ї бідняка. Тож і дитячі року сина степу минули в крайній нужді, а то ї злиднях. У 1901 році Микола вперше переступив поріг Чаплинської народної школи. Вчився залюбки, хоча й постійно терпів матеріальну скруту. Енергійний, дотепний, гострий на язик хлопчик став душею товариства. На здібного учня відразу ж звернули уваги й наставники. Під час канікул наймитував. Якийсь час жив в родині народного вчителя – няньчив дітей. А після закінчення початкової школи чаплинські вчителі, зібравши в складчину близько сотні карбованців, відвозять надзвичайно обдарованого вихованця в Олешківське1 міське училище. Ні даху над головою, ні шматка хліба. А як же хочеться вчитися! Найзаповітніша мрія – вступити до Петербурзького університету. Але ж для цього потрібно мати документ про середню освіту. Без засобів існування, голодний Куліш у першій половині 1914 року пробирається на Кавказ і екстерном складає запаморочливі, як він казав, екзамени на атестат зрілості. Замість омріяного університету – фронт. Розпочалася перша світова війна Куліша призивають в армію, посилають в Одеську школу прапорщиків. Невдовзі молодого офіцера відправляють в окопи передової лінії. Протягом 1915-1917 років побував на віленському та волинському фронтах, був кілька разів поранений. Повернувшись на початку 1918 року в Олешки, Микола Куліш поринув у вир громадсько-політичного життя. Був призначений головою першої міської Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Олешки захопили гетьманські війська. До їх рук потрапив і Куліш. П’ять місяців ув’язнення – визволило Миколу Гуровича народне повстання. І знову активна революційна діяльність. Які посади тільки не доводилось обіймати: і члена повітового виконкому, і завідувача народною освітою … Наприкінці 1922 року Микола Гурович залишає містечко своєї юності, переїжджає в Одесу, де з 1924 року працює завідувачем губернського відділу соцвиху. Влітку 1919 року Микола Куліш вступає до КП(б)У. Від травня до червня – член Дніпровського виконкому й завідувач відділом народної освіти. Під час другого наступу Денікіна разом із Червоною Армією "з боями відступає на північ України, але, не бажаючи опинитися на еміграції в Росії, іде в денікінське запілля". У червні 1924 року Куліш завершив роботу над першим варіантом п’єси "97". Роботу над комедією "Мина Мазайло" Микола Куліш завершив наприкінці 1928 року. Після Нового року рукопис прочитав у театрі "Березіль". Режисер Лесь Курбас й актори були в захопленні. Ніхто в багатонаціональній літературі ще так нещадно не оголював й не висміював задавлені пухлини зловісного, войовниче наступального великодержавного шовінізму. Популярність Куліша-драматурга зростала. 22 березня 1929 року прем’єра комедії "Мина Мазайло" відбулась у Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка. Й місяця не минуло – світло рампи п’єса побачила у славетному "Березолі". Через п’ять днів її вже грають франківці. Того ж 1929 року комедія ставиться в театрах Одеси, Вінниці, Херсона, Житомира, Маріуполя… Коли ж розпочалися сталінські репресії, Микола Куліш був репресований. Спершу виключений з лав Комуністичної партії. Обгрунтування: "за те, що писав антипартійні націоналістичні п’єси". 8 грудня 1934 року під час похоронку Івана Дніпровського був заарештований на вулиці. Крім "участі" у міфічній групі "терористів", Кулішеві ще приписувалося членство в ОУН. Разом з великою групою "націоналістів" драматург потрапив на Соловки. Вирок: десять років ув’язнення. Тримали Миколу Гуровича в спецізоляторі як особливо політично небезпечного злочинця.
В оповіданні «Лось» письменник розповідає історію про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки, потрапив у воду й почав тонути. Двоє хлопчиків стали свідками боротьби лісового красеня за життя. Зрозумівши, що важкий лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на до Брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав постріл. Хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося. Незабаром з'ясувалось, що вбивцею лісового красеня із сусіднього заповідника став їх рідний дядько Шпичак. Коли дядько зрозумів, що брати не в захопленні від його здобичі, він злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. Він пробував їм і погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м'ясо й роги, але діти, нічого не відповівши, пішли до своїх саней. Автор завершує оповідання тим, що розгублений Шпичак дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться, щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». Але лось так і не ворухнувся. Є. Гуцало спеціально не розповідає про те, що буде далі, пропонуючи замислитись над цим читачу. Хоча, що буде далі, здогадатись неважко: хлопці, незважаючи на те, що вбивця — їхній рідний дядько, мабуть, все ж таки повідомлять у заповідник, бо зрозуміли, що Шпичак не шкодує про вчинене, а значить, якщо його не покарати, буде продовжувати полювати на заповідних тварин. На відміну від хлопців, Шпичак (у кінці оповідання) хотів би побачити лося живим тільки тому, що боїться покарання, а не тому, що зрозумів жахливість скоєного злочину. У невеличкому творі Є. Гуцало зумів поставити ряд дуже важливих проблем: те, що людина вважає себе царем природи, не дає їй права знищувати тварин для своєї розваги. Навпаки, люди мають усвідомити, що їх завдання — оберігати та захищати природу, турбуватись про неї, бути милосердним.
Итак, Евгений Васильевич Базаров – сын уездного лекаря. Он занимается естественными науками и проповедует нигилизм, то есть ничего не принимает на веру. Именно по суждениям нигилизма, любовь к родителям, друзьям, женщинам для него – это что-то примитивное и ненужное, нечто иное, как раздражение нервных окончаний. Но однажды в студенческом кругу Базаров знакомится с молодым человеком по имени Аркадий Кирсанов, который сразу же на него производит впечатление "мяконького либерального барича". В глазах радикала – материалиста Аркадий до последнего дня оставался "размазней" и "нежной душой". "Молодой человек, неглупый, но совершенно лишенный умственной оригинальности и постоянно нуждающийся в чьей–нибудь поддержке," - так охарактеризовали Аркадия критики. Он всегда был лишь приятелем Базарова. Аркадий познакомился с нигилистическими идеями, которых придерживался его друг, нашел их довольно интересными и увлекся этим молодым течением. Но в его философских суждениях всегда чувствовалась какая-то детская наивность, он не был искренним нигилистом, а просто хотел быть сыном своего века. ("Мы сила!") Он с наслаждением отрицал все вокруг, не замечая противоречий в своем поведении. Аркадий не мог принять многих взглядов своего учителя, так как в отличие от него он хорошо относился и к природе, и к женщинам, и к аристократам, "хоть и не смел признаться в этом". У Базарова же он вызывал снисходительно-дружеское, покровительное отношение, и, казалось, что Евгений разрешил Кирсанову дружить с собой. Он воспитывал его, как ребенка, и относился к нему так же, почти всегда насмешливо и несерьезно. Хотя Аркадий – сторонник Базарова и "напяливает на себя его идеи", он не мог быть с ним единым целым, так как идейно принадлежал к лагерю "отцов". Аркадию ближе спокойная обстановка в доме отца, да и "хозяйство не возбуждало в нем отвращения." Когда-нибудь ему все равно бы пришлось признать, что он чужой Базарову ("Он хищный, а мы с вами ручные."), и что его идеи "ему не по вкусу". Я полностью согласен с Писаревым, что Аркадий только лишь вообразил себе, что глубоко уважал и от души любил Базарова, хотя в сущности он не питал к нему никакой сердечной привязанности. Час от часу пропасть между ними росла, и особенно обнажилось размежевание между ними, когда они познакомились с Одинцовыми. В городе на балу они встретили молодую вдову. Анна Сергеевна – самостоятельная, властная, независимая и умная женщина. В