ответ:
найчастіше використовуються епітети. щоб довести це,візьмемо для прикладу пісню "ой морозе,морозенку":
визначимо художні засоби у тексті твору:
ой морозе, морозенку,
ти славний козаче,
за тобою, морозенку,
вся вкраїна плаче. – метонімія
не так тая україна,
як та стара мати,
заплакала морозиха,
та стоячи біля хати. – протиставлення
ой з-за гори та з-за кручі
буйне військо виступає. – епітет
попереду морозенко
сивим конем виграває. – епітет
то не грім в степу грохоче.
то не хмара світ закрила, —
то татар велика сила протиставне порівн.
козаченьків обступила. – пестливо-зменшувальне слово
бились наші козаченьки
до ночі глухої, — епітет
полягло наших чимало,
а татар утроє.
не вернувся морозенко,
голова завзята. – синекдоха, епітет
замучили молодого
татари прокляті. – епітет
вони його не стріляли
і на часті не ,
тільки з нього, молодого,
живцем серце виривали.
поставили морозенка
на савур-могилу.
«дивись тепер, морозенку,
та на свою україну! »
вся ти єси, україно,
славою покрита,
тяжким горем, та сльозами,
та кров’ю полита! – риторичне звертання, метафора
і поки над білим світом – постійний епітет
світить сонце буде, —
твої думи, твої пісні
не забудуть люди. – гіпербола
як можна побачити,епітетів тут обмаль.
Тема: оспівування трагічної долі козака, який після бою в долині лежав «порубаний, постріляний». Ідея: висловлення співчуття загиблому козакові.
Основна думка: Та вже ж твій син оженився / Та взяв собі паняночку, / В чистім полі земляночку.
Метафори: «Накрив очі осокою», «коник плаче».
Пестливі слова: «ніженьки», «рученьки», «вороненький», «вірненький», «паняночку», «земляночку». Звертання: «Не плач, коню, надо мною», «Біжи, коню, дорогою», «Не плач, мати, не журися». Риторичне запитання: «А де ж мій син молоденький?».
Поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч "крихітку землі із-за Дніпра". Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну... —
писав Т. Шевченко в поезії "Лічу в неволі дні і ночі..."
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:
Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії "Заповіт" автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії "Тим неситим очам" Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.