6. Насправді чекіст не намагався когось переконати, що він залізна людина. Герой просто беззаперечно вірив у правильність лозунгів революції: "Земля - селянам, заводи - робітникам, влада - радам". Він був переконаний, що треба лише дійти до світлих озер загірної комуни, яка житиме за такими законами. Інша справа, що побудувати гармонійне суспільство шляхом тотального винищення опонентів неможливо. Результатом таких методів у творі стає вбивство матері, а в реальному житті - встановлення тоталітарного режиму.
7. Це не зовсім так. Андрюша не тільки співчуває, але й намагається відмовити Я від такого кроку. Коли ж розуміє, що методи "чорного трибуналу" несумісні з його поглядами, вирушає на фронт. Доктору Тагабату взагалі не знайомі людські почуття, він холоднокровний натхненник революції, її "сірий кардинал". Дегенерат - бездумна машина вбивства, садист, який отримує задоволення від процесу знищення. Вони обидва просто не спроможні на співчуття.
8. Ні Тагабату, ні дегенерату не властиві риси Людини, а тому вони не спрможні на розуміння й до . Мені здається, Тагабат зумисне тримає героя в психологічній напрузі, для нього вибір Я - своєрідний експеримент, за яким він із цікавістю ігає. А дегенерат, по-моєму, взагалі не усвідомлює моральної колізії, адже автор не випадково називає його саме дегенератом.
9. Хоча Я й твердить постійно, що він і чекіст, і людина, однак підписи під вироками ставить саме він як голова трибуналу. Отже, незважаючи на муки вибору, Я виявляється нічим не кращим для жертв, ніж Тагабат і дегенерат. Громадянська війна постає як процес самознищення народу і моральних цінностей. Натхненні Тагабатами дегенерати винищують черниць, інтелігентів, звищайних міщан і селян, над якими й вершить свій суд трибунал.
11. Перед Я був відкритий шлях, який обрав Андрюша - покинути трибунал. Але віра чекіста в ідеали загірної комуни була такою фанатичною, що він змирився з необхідністю великих жертв заради перемоги революції. Ні, розв'язка не могла бути іншою, бо Хвильовий саме й показує трагедію руйнування людської особистості, яка заради ідеалів революційних відмовляється від людських.
Объяснение:
Відповідь:
1. Вибору немає. Берімо поміч, де її знайдемо. - так казав Тугар Вовк до Мирослави
2. А коли гинути, то гиньмо, як мужі, з оружжям у руках. - так казав Максим Беркут до своїх товаришів.
3. Життя в неволі нічого не варте... Краще смерть. так казав Максим Беркут до Тугара Вовка.
Пояснення:
цитати:
1. "Доню моя,— сказав він лагідно,— не жалуйся на мене! Горе наповнило гіркістю моє серце, гнівом налило мої думи. Але я знаю, що твоє серце — щире золото, що ти не покинеш мене в днях тривоги й боротьби. Адже ж ми самі тепер на світі, ні до кого нам прихилитися, ні від кого ждати і, а тілько від себе самих. Вибору не маємо. Берімо поміч, де її знайдемо!"
2. Бачить Максим, що непереливки, скликає своїх товаришів докупи, бо ніщо вже тепер боронитись на поєдинчих становищах, коли під причілковими стінами монголи огонь кладуть. — Браття,— говорив він,— мабуть, прийдеться нам погибати, бо на рятунок слаба надія, а монголи, се знайте наперед, не пощадять нікого, хто дістанеться в їх руки, так, як не пощадили наших ранених товаришів. А коли гинути, то гиньмо як мужі, з оружжям у руках.
3. " — Життя в неволі нічого не варте,— відказав Максим,— краще смерть!"
