За вiкном сутенiє. Ще й не пiзня пора, а голий, безлистий присмерк сповив наше мiсто, мою вулицю.
Якось сумно… Але чому? Чому так важко на серцi?
Дивлюсь у вiкно, i лише голе вiття видзвонює якусь тужну пiсеньку i ще робить якийсь нерозгаданий рух. Синьою плямкою визирнуло небо з-за хмар, нiби перед грозою, i знову сховалось у сиву куряву, не бажаючи бачити голої землi.
А отой ключик лелечий… Не надiялась його побачити сьогоднi, зовсiм не надiялась. А вiн пролетав спокiйно, не поспiшаючи, в останнє прощаючись з казковою долиною, у якiй сховано нашу вулицю. Як нiколи, в таку пору на вулицi тихо, наче трохи задушно. А лелеки летять
i летять, помалу щезаючи з виду, лишаючись тiльки цятками на небi. Ой, як тяжко покидати рiдну землю!
Стало шкода менi лелек. Адже їм так далеко летiти. Я б до хати їх всiх запросила. З ними разом чекала б весну. I чомусь захотiлося заспiвати отiєї тужливої пiснi про лелек.
Так шкода менi золотої осенi, що швидко втекла до лiсу, затрiпотiла золотим листом, струсила його i заснула. Заснула на рiллi. Чекає, поки бабуся-зима пухнатою ковдрою вкриє, розкаже зимову казочку…
Прощавай, золота осене!
Ми на уроках української літератури вивчали багато творів і віршів, багато різних оповідань. Різні люди і їм подобаються різні оповідання.
Літературний карнавал - це чудова ідея. Я уявляю, що літературний карнавал має буди спокійним і веселим. Щоб письменниама і песменницям було там цікаво знаходитися, зоворити про свої твори, вірши і про інше.
Літературний карнавал має починатися з виступу найпершого поета або сучасного письменника.
Потім бал - де всі танцю ю, грає музика, співають пісні. А закінцюється тим, що один із поетів виходить і розказує всім чого ми тут зібралися, проявили чудову ніч. Що літературний карнавал був чудовим і прощається.
