Ось нарешті настало літо. Саме тоді хочеться покупатися в морі, помалювати щось на піску... Так було з однією дівчинкою Мариною. Одного спекотного дня, коли безжаліснопекло сонце дівчинка прогулювалась берегом моря і збирала різні красиві камінці і ракушки. Але як не втриматися від того, щоб намалювати якийсь малюнок. І дівчинка присівши, почала возити пальчиком по піску та намалювала мене,хлопчика-фігурку. Намалювавши його Марина радісно побіжала додому, бо вже почало сутеніти. Наступного дня дівчинці закортіло знову пійти до моря, подивитися як там я. Як вона здивувалася, коли побачила, що я зник й до самой води виднілися якісь маленькі сліди мізерної фігурки. Тоді вночі, коли я ще був намальований на березі, меністало дуже нудно і я захотів подивитися що там робиться насправді на світі. Тут мене почали омивати теплі хвилі, що від цього тепла я враз відчув як я оживаю і встаю на ноги. Я підвівся і захотів вже рушити, як велика хвиля накинулася на мене і потягла мене у море. Коли вона мене затягувала я встигнув вхопитися за якусь ракушку, але хвиля була сильнішою і продовжувала затягувати мене і ракушку за яку я тримався. І тут я потрапиши вже у море, відчув як я тону. Але ракушка стала мені в пригоді. Я умостився у її дно і чекав, що буде далі. А мене все уносило далі і далі... Я знав, що врятуюсь тільки тоді, коли якась людина повторить мої обраси на малюнку і тоді я зможу пересилитися в інше тіло. Одного дня коли я все плив, настала велика буря. Я зрозумів, що зараз мене накроє хвилею та затопить мене. Але тут, немов би зрозумівши моє попередження одна дівчинка на ім*я Ганнуся, їхавши додому зі школи, повторила мої обриси, намалювавши мене на вікні трамваю. І тоді я квапливо пересилився на той малюнок, залишивши ту страшну бурю тільки у своїх спогадах, як старшну пригоди. Тут же я познайомився зі
Колись я мала за нього ів..Не знаю як у вас там оцінюють.!
Четвертий життєпис Ха-еФа
Я походжу з далекої планети Хвігурія,де всі мешканці такі ,як я-хвігурки.
І ось одинадцятого лютого дві тисячі тринадцятого року я потрапив у Надвірнянську ЗОШ І-ІІІ ступенів №2(можеш написати свою школу).Я залетів через кватирку у тридцять другий кабінет,де проводився урок української літератури у 6-Б класі.Виявляється тут, в цій країні, в цій школі знають про мене."Я посиджу тут,послухаю",-подумав я.До кінця уроку я задрімав і коли пролунав дзвоник,я прокинувся і ледь не впав з карнизу.Коли я окуняв від голосного звуку дзвоника,то побачив останню дитину,що виходила з класу.Це була темноволоса,симпатична дівчинка,але як її звати було невідомо.Я угледів, що одна з кишеньок портфелю була не повністю закрита.
"Треба якось туди потрапити.Якщо я не потраплю туди,то ніколи не дізнаюсь звідки тут знають про мене",-подумав я. В голову мені прийшла геніальна ідея (як мені здавалось):треба скочити до когось на плече,щоб швидко дістатись портфеля дівчинки.Як тут я побачив якогось дивного учителя.Тоді я непомітно зіскочив з карнизу йому на плече і коли ми пройшли кроків зо 20,я перескочив у незащеплену кишеньку портфелика.Просидівши там всі уроки, як надиво туди ніхто не заглянув,ми пішл додому.Коли ми йшли по дорозі,я висунув голову і дивився на їхнє прекрасне та мальовниче місто.Зайшовчши до її домівки, я побачив ще одну літню жінку - напевно,її маму.В хаті дуже смачно пахло пиріжками,і через це в мене весь рот наповнився слюною.Як я дізнався,дівчинку звали Танею.Вона зайшла до себе в кімнату і почала розбирати портфель.Несподівано,для мене,вона відкрила передню кишеньку і побачила мене!Трішки перелякавшись,дівчинка опанувала себе і бережливо вийняла мене з портфеля і поклала на стіл.МИ почали розмовляти.Дуже довго ми розмовляли ,про неї,про мене,про все на світі.І раптом я згадав для чого ж я заскочив до неї в портфель,задав їй таке питання :"Звідки діти знають мене?".Танюшка розповіла мені ,що є казка про мене,яка називається "Хлопчик-Фігурка,який задоволений собою".Дійсно,я дуже любив себе,і завжди був задоволений собою.
І тут вона з сумом у голосі запитала мене:"Ти повертаєшся до своєї крайни?",Я думав дуже довго,і відповів їй:"Ні,мені дуже сподобалось у тебе і я назавжди заи\лишусь у тебе,і буду тобі вірним другом!"На її обличчі появилась сяюча усмішка,вона схопила мене і міцно-міцно обняла.
Хлопчик-Фігурка
Персонажі:
Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку.
«Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.»
Маруся Кайдашиха: «терлась коло панів і набралась від них трохи панства», «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся.
«Вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем»
Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий.
«Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.»
Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у вку», заможна, галаслива, жорстока.
«Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.»
Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний.
«Молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.»
Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха.
«Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»